27 травня 2002 року званням "Праведник народів світу" було удостоєно шепетівчан Ганну Зелінську, Василя та Ганну Сімкових, які врятували життя єврейській дівчинці Людмилі Паніч.
Людмила народилася в грудні 1940-го року в місті Ізяслав в єврейській родині Піні і Лізи Паніч та була їх другою дочкою.
5 липня 1941 року місто було окуповане німцями і через деякий час в ньому було організовано гетто. Піня і його старша дочка були вбиті під час однієї з акцій в 1942 році. Перед самою ліквідацією гетто в січні 1943 року Лізі вдалося передати молодшу дочку своїй подрузі Ользі Скрипник. Жінка дбала про Людмилу якийсь час, поки один з сусідів не почав погрожувати їй доносом в поліцію, тому згодом передала її своїй подрузі Антоніні Поплавській.
Дівчинка залишалася у Антоніни протягом двох тижнів, доки Ольга шукала більш підходящий варіант. Вона привезла Людмилу в Шепетівку та залишила на площі, спостерігаючи здалеку, хто візьме дитину.
Дівчинка почала плакати та привернула увагу Ганни Зелінської, яка пошкодувала та забрала її до себе. Коли Ганна розпитала дівчинку як звати її та батьків, то зрозуміла, що в неї єврейське походження. Будучи сама вагітною, тим не менше, Ганна залишила Людмилу у себе.
Одного разу до неї навідались друзі Василь та Ганна Сімкови. Маленька Людмила відразу сподобалася бездітній парі й вони дуже захотіли її удочерити. Їх не злякало її єврейське походження, вони були готові до того, що доведеться приховувати дівчинку доки це буде небезпечно.
Після звільнення Шепетівки 11 лютого 1944 року Сімкови офіційно удочерили Людмилу. В кінці 1940-х років вони встановили зв'язок з тіткою Людмили, Беллою Вайнштейн з Рівного, яка дізналася від Ольги Скрипник, що її племінниця жива. Спочатку Белла хотіла забрати Людмилу в Сімкових, та коли побачила, наскільки дівчинка прив'язана до своїх нових батьків, то відмовилася від свого наміру.
За матеріалами Музею Пропаганди
