Під щоденними можливими ракетними обстрілами продовжують нести службу герої без зброї – рятувальники ДСНС. Вони першими приходять на допомогу туди, де горить або зруйновано. Працюють не заради нагород чи визнання, а, тому що такими є! Вони віддані Державі та своєму народу! З перших днів війни працюють задля порятунку кожного. Саме таким є командир відділення 21 Державної пожежно-рятувальної частини м. Шепетівка, прапорщик служби цивільного захисту Андрій Антонюк.
Не минають рашиські ракети і Хмельниччину. Вони знищили чи пошкодили низку промислових об’єктів, зокрема на Шепетівщині. У квітні Андрій із колегами за сигналом «Збір-аварія» виїхав ліквідовувати пожежу від чергового авіаудару ворога. Як згодом розповість очільник Хмельницької області, Сергій Гамалій:
«Упродовж 13 годин надзвичайники самовіддано боролися з полум’ям, відвойовуючи від пекла сантиметр за сантиметром нашої подільської землі!»
– Того дня після чергування я був дома, – пригадує Андрій Антонюк. – Вибух по обіді і заграву після нього побачив і відчув кожен у Шепетівці. Я не роздумуючи сів у авто і поїхав у підрозділ, дорогою зателефонував диспетчер – оголошений сигнал «Збір-аварія».
Коли приїхав у частину – чергового караулу не було, хлопці вже були на місці ракетного удару. Не гаючи жодної секунди ми переодягнулися у захисний одяг – бойовки, і поїхали слідом. На місці події керівництво розподілило сили та засоби. Гасіння пожежі на об’єкті було надскладним. Але пінна атака та вода зробили свою справу. З нерівного тринадцятигодинного двобою з вогнем ми вийшли переможцями!
Народився Андрій у Шепетівці. Після служби у Збройних силах обрав для себе професію вогнеборця.
«Під час строкової служби я товаришував з хлопцями, які були військовими вогнеборцями. Вони часто розповідали про свою роботу, можливо, саме тоді я зрозумів, що це мені до душі, – ділиться Андрій. – Спочатку я хотів бути водієм пожежного автомобіля, але тоді ще зовсім не мав водійського досвіду, тож подав документи на навчання до Навчального пункту Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області. Після тримісячного навчання повернувся до рідного міста та почав працювати пожежним у місцевій частині. Це був 2006 рік».
16 років служби неабияк загартували нашого героя, за спиною десятки врятованих життів, сотні ліквідованих пожеж, надзвичайних ситуацій та подій. Обов’язок та безпека громадян завжди були на першому місці для Андрія Антонюка. Допомагати доводилося не лише на території Хмельниччини, але й далеко за її межами.
– Пригадую, у травні 2010 році потужні зливи на півдні Польщі призвели до значного підйому рівнів води у річках, зокрема Вісли, – розповідає рятувальник. – Затоплені підвали, розмиті дороги, у деяких районах пересування можливе лише на човнах.
Україна не залишилася осторонь, та направила у зону стихійного лиха своїх рятувальників. З Хмельницького поїхала колона надзвичайників, серед них був і наш герой. 21 день у дві зміни вони укріплювали береги Вісли, відкачували воду і надавали допомогу мешканцям.
Навесні 2020 року ми з жахом спостерігали, як палали ліси у зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції. Тисячі вогнеборців з усіх куточків України, сотні одиниць спецтехніки, тонни води знадобилося, аби приборкати стихію. Одним із перших вирушив на боротьбу із вогнем Андрій Антонюк:
«Перший раз я був три дні, а через півтора тижня поїхав знову, вже на тиждень. Я був відповідальним за дезінфікуючий душовий причіп, простіше кажучи – банщиком. Пожежу ліквідовували майже місяць, тож ми мали бути забезпечені усім необхідним, зокрема, належними санітарно-гігієнічними умовами».
Поряд зі складними масштабними пожежами та надзвичайними подіями трапляються і курйозні виклики.
«Одного разу ми виїхали на відчинення дверей. Нас викликали мешканці багатоповерхівки, бо вже три дні їхня сусідка похилого віку їм не відчиняє і не відповідає на телефонні дзвінки. В помешканні чутно, що працює телевізор. Вже на місці я одів апарат на стисненому повітрі, бо ж три дні минуло, всяке може бути! Хлопці встановили авто драбину, я поліз. Через відчинене вікно балкона я потрапив у квартиру. Обійшов кімнати, зайшов на кухню і очманів. Там стояла і з широко відкритими очима дивилася на мене бабуся, я закляк від несподіванки. Як з’ясувалося, всі дзвінки та стукіт у двері вона не чула, бо занадто голосно працював телевізор».
Іноді є випадки, коли проймає мороз по шкірі від жаху від подій, на які доводиться виїжджати.
«У нас у Шепетівці є мікрорайон Шанхай, – розповідає, – нещодавно там палав житловий будинок. Коли ми туди їхали, то знали, що там проживає молода жінка з новонародженою дитиною. Разом із гасінням пожежі ми розпочали їх пошук. Але ніяк не вдавалося знайти через сильне задимлення та вогонь. Вже й порожню колиску знайшли, а дитину та її маму ніяк. Мені було дуже страшно їх віднайти, особливо малечу! Іноді здається, що не зможу змиритися із загибеллю дитини, коли знатиму, що міг її врятувати. Але того разу обійшлося. Вже, коли ми ліквідували пожежу, то виявилося, їх не було дома. Тоді наче гора з плечей звалилася».
Брав участь наш герой у міжнародних навчаннях Rescue Days Ukraine на полігоні біля Рівного, де, разом із надзвичайниками із усіх куточків країни, навчався ліквідовувати наслідки аварій, працювати з сучасним спецобладнанням та рятувати травмованих. Адже впродовж останніх років автопарк рятувальників Хмельниччини поповнився новою сучасною технікою європейського зразка – спеціальними аварійно-рятувальними машинами, які укомплектовані складним гідравлічним та пневматичним інструментом для здійснення першочергових аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації наслідків дорожньо-транспортних пригод.
За роки служби Андрій неодноразово був нагороджений державними нагородами, грамотою та медаллю Верховної Ради України за заслуги перед українським народом, а за ліквідацію пожежі від авіаудару – достроково присвоєно чергове спеціальне звання – прапорщик служби цивільного захисту. Завжди поруч із надзвичайником надійний тил – дружина Ольга та доньки Аліна та Софія, а також колектив. Злагоджений та надійний.
– Якби зараз перед мною постав вибір майбутньої професії, я б неодмінно знову став пожежним-рятувальником, – розмірковує чоловік. – Ми робимо хороше діло! Підбадьорюють вдячні люди, яким ми допомагаємо. Вони неодмінно побажають нам міцного здоров’я, спокійних днів та ночей!
Дякуємо рятувальникам за відвагу, безстрашність та мужність!
Все буде Україна!
