Четвер, 21 травня 2020 16:51

Чим з-поміж інших вирізняються вишиванки Шепетівщини

У культурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. В Україні таким символом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами та знаками.Традиційно в Україні День вишиванки відзначається в третій четвер травня. Цьогоріч він припадає на 21 травня.

Вишита сорочка завжди була важливою складовою строю будь-якого українця: її одягали й повсякдень і на свято, з нею вперше вітались зі світом й йшли в останню путь. Вишита за усіма традиційними канонами, вона була предметом гонору і, часто, - спадку. В народних проповідках згадували:

«У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село, володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку вже навчали цьому. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки. Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Білили нитки, засипаючи їх попелом і поливаючи зверху окропом, через певний час прали і висушували під сонцем чи на морозі.

Дивовижно, українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. Вишиванням займалися у вільний від польових та інших господарчих робіт час. Вишивали виключно для своїх власних потреб. Замовлення зі сторони не приймалися, вироби не продавалися на базарах…

Однак був в нашій історії значний період, коли вишиванки ховали по скринях, коли публічне носіння вишиванки могло стати причиною гонінь.

В краєзнавчому відділі Музею Пропаганди зібрані зразки вишивки із різних куточків нашого краю. Більшість вишивок виконані на домотканому матеріалі, але для створення окремих екземплярів іноді застосовувалися і сучасні технології. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

Музей має велику збірку вишитих сорочок. Найцікавіша серед них походить з села Судилків і являє собою взірець роботи майстрині Дудар Палажки. Робота з грубого лляного полотна, виконана «білим по білому» з використанням різноманітних філігранних технік. Кропітка праця - це не лише процес вишивання, але й вирізування. Саме за допомогою останнього у тканині утворювались отвори різного розміру, що робило вишиванку ще цікавішою та унікальною. У давнину сорочки, вишиті білим по білому або жовтим по білому, робилися до весілля й тому потребували великої відповідальності, оздоблювалися ретельно і виразно. І саме цю сорочку наречена Палажка вишила на своє весілля. А потім у спадок передала наймолодшій невісці – спочатку у 1940 р. – Фещиній Ользі Сергіівні, а та в свою чергу передала свій невісці Фещиній Любові Андріівні.

Довгий час вишивка була своєрідною візиткою людини. По багатстві орнаменту і використаним кольорам можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус. Наприклад, сорочку із вишитими квітами носили тільки молоді дівчата. Заміжні жінки вишивали узори з плодами і ягодами калини, що означало дітей, а старші жінки та бабусі – скромні однокольорові здебільшого чорні або сині з вишивкою на поликах, а пазуха та комір є не вишиті. Найбільше праці вкладалося в полики – бо то найважливіша частина вишиття жіночої чи дівочої сорочки – «пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті».

Листя дубу – символ сили та міцності, а калина – символ краси. У поєднанні ці символи часто зустрічалися на чоловічих сорочках. Мак – символ родючості та пам’яті роду, а китиці винограду уособлювали радість та сімейне життя. Троянди символізували кохання та молодість, а барвінок – вірність та вічність буття.

Грубою ниткою у техніці хрестика вишивали сорочки на Шепетівщині. Домінуючим кольором був чорний, його поєднували з вкрапленням червоного або вишневого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, або дво і триколірні. Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній.

Найбільшої популярності набула вишивка з рослинним орнаментом. В роботах цього часу дуже часто можна зустріти такі мотиви цих орнаментів, як «реп'яхи», «соняшник», «горицвіт», «хмелики», «чорнобривці», «яблучка», «рута». Також набули неабиякого поширення і різноманітні тваринні орнаменти. Використовувались такі, як «голуби», «вуж», «коропова луска», «п'явки», «ластівки», «зозульки».

До нас дійшло небагато імен народних майстринь, серед них: Коцюрмаха І.М. з с.Ленківці, Строїна Г.П з с.Мокіівці, Ковальчук Н.Д. с.В.Решнівка.

Наші вишивки зберігають частки душі їх авторів, в них є гармонічне поєднання дивовижного кольору, неповторного узору, багатої символіки. Вони продовжують жити, вчити, розповідати та відтворювати , бо справжнє життя безкінечне.

Завідувачка краєзнавчим відділом музею Пропаганди Лілія Линник

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением