Шепетівка ледве не стала на заваді підписання мирного договору

Як відомо, Східний фронт Першої світової війни проходив по українській землі - через Галичину, Волинь, Буковину та Закарпаття. Мир був особливо потрібний Україні, що вже три тижні оборонялися від вторгнення зі Сходу загонів російських солдат, балтійських матросів та петроградських і московських червоногвардійців. За таких умов Українська Центральна Рада направила у Брест делегацію для ведення мирних переговорів із Німеччиною та її союзниками. 9 січня розпочалися переговори за їх участю на чолі з Всеволодом Голубовичем. Росіянам нагадують заяву їх Уряду про те, що вони згодні з принципом визнання права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення і, що вони не будуть перешкоджати українській делегації.

Керівник російської делегації Лев Троцький пропонує взяти перерву до 29 січня - для консультації з урядом. Насправді затягував переговори, щоб дочекатися переваг і контролю над більшою частиною України. Адже 25 грудня у Харкові вже проголосили Українську Республіку Рад і створили на противагу Центральній Раді та її уряду Народний Секретаріат (радянський уряд). Після цього боротьба з більшовиками загострилися. Більшовицька Росія послала в Україну з метою повалення Української Центральної Ради значні військові сили. Кожний день був на вагу у рятуванні молодої української державності. Так, навіть бої під Крутами дозволив затримати більшовицьких нападників, внаслідок чого вони втратили боєздатність на чотири дні.

Українська делегація теж залишила Береться і поїхала у Київ для узгодження позицій. Проте через війну з більшовиками ніхто не може приділити їм часу. Центральна Рада надає делегатам самостійно ратифікувати договір із союзниками.

Олександр Севрюк і Микола Любинський залишають Київ вночі 29 січня. Їдуть двома вагонами. У вагоні-салоні розмістилися делегати, у вагоні третього класу - вартові.

"Минали порожні станції. Жодного руху, люди мов вимерли," - згадує Севрюк. На станції Шепетівка бачать натовп людей і потяг із синьо-жовтим і червоними прапорами. Посилають вартового на розвідку, виявляється станцію захопили більшовики. Червоноармійці оточують поїзд. На вікна вагонів із дипломатами направляють рушниці. Любинський просить зайти до вагону уповноважених. На це пристають троє більшовиків. У руках тримають револьвери. Сідають. -  Хто ви, куди і чого їдете? - цікавляться. Любинський починає пояснювати російською. Його перебивають і просять говорити українською. Пояснюють, що вони - українці.

- Делегація Центральної Ради їде до Берестя заключати мир, - кажуть господарі вагона.

Більшовики наставляють на них револьвери: - Вас заарештовано. Поїдете з нами до Проскурова. Там розберуться. Севрюк запрошує більшовиків до свого купе. Показує документи. Звертає увагу, що вони уповноважені вести перемовини із Радою робітничих і селянських депутатів. Більшовики бажають щасливої дороги.

Ось такий історичний епізод трапився в Шепетівці і він надзвичайно перехвилював усіх, бо в таких умовах не вірилось, що справа буде доведена до кінця.

9 лютого 1918 року представники Австро-Угорської імперії, Болгарського царства, Німецької імперії, Османської імперії і Української Народної Республіки підписують Берестейський мирний договір. Українська Народна Республіка виходила з Першої світової війни, її визнали незалежною і рівноправною державою. Молоді українські дипломати на чолі з В. Голубовичем зуміли відстояти не лише позицію УНР по деяких питаннях, але й запропонували дуже вигідний для України мирний договір - уклали першу міжнародну угоду. І хоча Брест-Литовський мирний договір проіснував лише кілька місяців, з висоти сьогоднішнього дня: це важлива історична подія, тому що вперше у двадцятому столітті була проголошена українська незалежність, створено Українську Народну Республіку.