Леся Українка і Полонне: де гостювала видатна поетеса

Дядько Григорій та його оселя над Хоморою

Григорій Косач, молодший брат батька поетеси, працював у Полонному мировим посередником. Для родини він був просто "дядею Гришею" — людиною лагідною, веселою та надзвичайно закоханою у природу. Його пристрасть до вивчення флори та фауни Волині відображалася в інтер’єрі його помешкання: у квартирі стояли опудала орлів, диких кіз та кабанів.

Будинок Косача в Полонному був одноповерховою цегляною спорудою з блакитними вікнами. Навколо хати, що стояла неподалік мальовничих берегів річки Хомори, Григорій Антонович власноруч висадив розкішний парк-сад, де росли липи, в'язи, ялини, сосни та рідкісні сорти акації.

Візит 1893 року: Пошуки здоров’я та натхнення

Найбільш задокументований візит Лесі до Полонного відбувся влітку 1893 року. Ще навесні, перебуваючи в Колодяжному, поетеса писала Михайлові Драгоманову:

«Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила... Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного…»

30 травня 1893 року Леся Українка разом із сестрою Ольгою, тіткою Олександрою та двоюрідними братами Антоном і Павлом вирушила в дорогу. Зупинившись у Полонному, вони насолоджувалися гостинністю дядька Григорія. Проте, як свідчать листи до матері від 5 червня, не все складалося ідеально. Леся скаржилася на холодну воду в Хоморі (лише 16 градусів) та круті береги («прикро»), що заважало купанню.

Полонські околиці та «картинна» історія

Під час гостювання родина відвідувала навколишні визначні місця. Зокрема, вони побували в Новоселиці, у палаці княгині Гагаріної. З цим візитом пов'язаний цікавий епізод: дядько взяв у палаці картину, щоб його син Антон (Тося) міг її змалювати. Леся з іронією згадувала, що вони сварилися через вибір сюжету — Тося обрав вид кладовища вночі.

Леся Українка використовувала цей час не лише для відпочинку, а й для дослідницької роботи: збирала народні пісні, вивчала побут та звичаї місцевих жителів. Краєвиди цих місць пізніше знайшли відображення у її творчості, зокрема у знаменитому циклі «Подорож до моря» (1888 р.), де з’явився безсмертний рядок: «Красо України, Подолля!».

Леся Українка в пам'яті полончан

Спогади про поетесу довго зберігалися серед місцевих жителів, малюючи образ живої та допитливої дівчини:

• Д. С. Ляховецька переказувала слова матері про те, як юна Леся щоранку приходила за свіжим молоком, любила бавитися з каченятами, плела віночки з кульбаби та годинами слухала народні пісні у виконанні молоді.
• М. С. Костелецька згадувала Лесю як статну дівчину з русою косою, яка була одночасно «величною і разом з тим привітною», коли заходила до них у сад.

Сучасний стан пам'яток

Полонне шанує пам’ять про свою гостю: іменем Лесі Українки названо центральну вулицю міста, встановлено пам’ятник, а в народному музеї історії міста зберігаються присвячені їй експонати.

Проте доля самого будинку Григорія Косача є складнішою. У 1971 році на будівлі, де колись зупинялася поетеса, було встановлено меморіальну дошку. Тривалий час там розміщувалася загальноосвітня школа №5. На сьогодні ця історична споруда, що є німим свідком перебування геніальної українки на Полонщині, знаходиться у занедбаному стані, оскільки школа припинила своє функціонування.