На початку цієї операції ворог встиг зосередити в Шепетівці досить значні сили 96-у, 291-у піхотні та 7-у танкові дивізії. Крім польових військ тут зосередились есесівські та поліцейські підрозділи, а також батальйон, так званих «охоронних військ», солдатам якого було наказано стріляти в кожного, хто самовільно залишить передову.
Спочатку завдання оволодіти Шепетівкою і її важливим залізничним вузлом радянським командуванням покладалося лише на 148-у Чернігівську стрілецьку дивізію і один полк 226-ї Глухівсько-Київської стрілецької дивізії. Два танкові корпуси, виділені для 60-ї армії, в той час діяли в інших напрямках.
Усі найближчі населені пункти та околиці міста німці належно укріпили. У самій Шепетівці багатоповерхові будинки були підготовлені до оборони.
27 січня, о 22 годині, розпочався штурм Шепетівки. Першою у місто увійшла 288-а армійська штрафна рота. Німці не чекали такого перебігу подій і станом на п’яту годину ранку 288-а армійська штрафна рота та окремі підрозділи 654-го стрілецького полку закріпились у районі машино-тракторної станції та цукрового заводу. До самого світанку ці підрозділи вели перестрілку з німецькими військами, але активних бойових дій не проводили. Інші підрозділи 148-ї стрілецької дивізії у Шепетівку не увійшли, а залишилися на її північній околиці, в районі залізничного вузла.
До 10-ї години ранку 28 січня ворог особливої активності не виявляв. В місті в цей час знаходилися незначні піхотні підрозділи, а артилерійських і мінометних частин не було.
Німці, оговтавшись від нічного шоку, підтягнули укомплектовані резерви із Городища та Плесни та розпочали наступальні бойові дії. Посилюючи вогняну міць, вони шквальним вогнем почали тіснити підрозділи 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку, одночасно вражаючи шляхи підвозу боєприпасів.
Розпочався жорстокий кровопролитний бій. Ворог, не рахуючись з великими втратами, уперто наступав на бойові порядки 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку.
Станом на 15 годину 28 січня підрозділи радянської армії були витіснені до північної околиці міста, у район залізничної станції. Проте тут ворога зустріли артилеристи, які своїм вогнем зупинили наступ, а залпи «Катюш» поставили крапку на наступі німців того дня.
На світанку 29 січня противник відкрив шквал вогню по передньому краю оборони 148-ї стрілецької дивізії, маючи за мету зламати її оборону. Проте, через вогонь артилерії і «Катюш», німці змушені були відступити. Протягом дня вони продовжували атакувати підрозділи 148-ї стрілецької дивізії, яка надійно тримала оборону на лінії залізничного вузла станції Шепетівка.
З 29 січня по 9 лютого бої мали місцеве значення.
Аналізуючи бої за Шепетівку, військова рада 60-ї армії приймає рішення про зміну тактики удару по Шепетівці. Цього разу завдання визволити Шепетівку одержали всі три стрілецькі дивізії 18-го стрілецького корпусу , 148-а замість 322-ї стрілецької дивізії, яка зазнала значних втрат в боях за села Хролин, Травлин, Судилків, увели в бій 280-у і 351-у, частину сил 226-ї стрілецької дивізії 23-го стрілецького корпусу. Пізніше командування 60-ї армії наказує 4-му гвардійському танковому корпусу , в складі якого були 12-а танкова бригада, 13-а танкова бригада, 14-а танкова бригада, 56-а танкова бригада, залишити частину сил під Любаром, а головними силами здійснити перехід у район Судилкова і розпочати підготовку до наступу на Шепетівку разом із частинами 18-го стрілецького корпусу. Була змінена тактика бою. Якщо раніше війська наступали прямо на Шепетівку, то зараз було поставлено завдання оточити противника в місті з усіх боків, а потім знищити його.
Штурм Шепетівки було призначено на 10 лютого 1944 року. Дев’ятого лютого частини 4-го танкового корпусу зайняли вихідні позиції: 13-й танковий батальйон – у районі с. Судилкова, 14-й танковий батальйон – у район с.Лозичного.
10 лютого о 9 годині 30 хвилин розпочалась артилерійська підготовка, яка тривала близько 30 хвилин, і війська пішли вперед. Об 11 годині зусиллями танкістів і десантників у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії оборону німців було прорвано поблизу північно-східної околиці міста, а також біля с. Судилків.
Опівдні танкісти вийшли в район МТС, де наштовхнулись на заміноване поле. Після його розмінування танки попрямували в центр міста. Німці посилили вогонь. Але маневруючи і стріляючи на ходу танкісти на великій швидкості проскочили через парк і вийшли в центр міста. Слідом за ними прорвались й інші танки.
Маючи намір зберегти частину своїх сил, німці почали виводити з міста залишки своїх військ, але це їм не вдалося. Танкісти у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії вийшли в район міського кладовища і перекрили шлях відступу на Городище. Підрозділи 148-ї стрілецької дивізії також вийшли в район цукрокомбінату і заблокували дорогу на Ізяслав. Отож гітлерівські війська потрапили в оточення.
Німці спробували допомогти оточеним у Шепетівці військам. Проте усі їхні атаки було відбиті.
Другу половину дня 10 лютого і всю ніч 11 лютого на лінії фронту Плесна - Красносілка - Лозичне не вщухали бої. Закріпившись на цій лінії фронту, радянські війська перейшли до знищення німецького гарнізону, який опинився в оточенні.
Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повністю очищена від нацистів. На вулицях міста ворог залишив 3180 трупів солдатів та офіцерів, було підбито 47 танків, в тому числі 12 самохідних гармат, захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів.
Загалом, за 952 дні окупації нацистами було розстріляно та закатовано більше 10000 шепетівчан, в тому числі 6000 осіб були євреями.
З Шепетівського району було примусово вивезено 1682 чоловіка. Значна кількість наших краян померли від хвороб, непосильної праці, були закатовані.
Під час боїв і сутичок було придушено низку визвольних акцій національного руху УПА, зокрема, під супроводом Тараса "Бульби" Боровця - керівника УПА "Поліська Січ".
В м. Шепетівці у літньому таборі загинуло 9 тисяч військовополонених, а в зимовому – близько 12 тисяч осіб.
Матеріал з наукового архіву Музею пропаганди
