Філія Шепетівський маслоробний завод ВАТ “Хмельницькмолпром”
Промислову переробку молока в Шепетівці впроваджено в 1925 році. Невеличке приміщення було збудовано майже в центрі міста. Молоко та вершки, які надходили з Шепетівського та Грицівського районів, перероблялись на масло. В цеху стояла одна маслоробка. Реалізації продукції в магазинах міста не було. Деяку кількість масла і два – три бідони молока постачав завод у дитячий садок, лікарню, військову частину. Всю продукцію, а також масло збірне від населення, яке перетоплювали і фасували в діжки, відправляли в Козятин Вінницької області на маслобазу.
У після воєнні роки до складу Шепетівського маслозаводу входив також Грицівський молочний завод.
З роками збільшилися заготівлі молока, зріс попит на молочну продукцію серед населення міста Шепетівки. У 1947 році було вирішено будувати новий маслозавод. Будівельні матеріали (пісок, камінь, ліс) заготовлялись і вивозились власними силами підприємства. У 1951-му запрацював новий маслозавод. Там,в одній будівлі,розміщувались котельня, компресорна, цех сухого молока, масло- і молочні цехи. Адмінбудинку не мали. Для контори орендували кімнату в приватній оселі, поряд з територією заводу, а директор з головним інженером займали маленьку кімнату на старій прохідній підприємства.
У 50-і на всіх сепараторних пунктах виробляли казеїн, сушили на сонці, а потім маслозавод відправляв його переважно в Москву, на завод «Клейтук».
Вершки возили на підприємство в бідонах. Для цього мали дві бортові автомашини. З Майдан-Вильського пункту бідони доставляли дизель-поїздом на вокзал, а з вокзалу перевозили підводою.
Масло виробляли двох видів: вершкове і вологодське. В молочному цеху виготовляли фляжне молоко. Причому вміст жиру, не нормувався, а виводили показник середній, фактичний. Робили і кисломолочні продукти, щоправда, дуже мало. Кефір і просто квашу наливали в пляшки і закривали картонними кружальцями. Виробляли сир кисломолочний жирний і нежирний, сметану, сиркову масу, сирки нежирні. Фасувальних автоматів не було. Сирки формували і замотували вручну.
Робили і морозиво. Вручну збивали й фасували в гільзи, які потім ставили в дерев’яні діжки, набиті льодом.
Лід заготовляли в січні – лютому. Для цього організовувались спеціальні бригади з робітників заводу і колгоспників. Лід завозили на територію заводу і вкладали в бурти, вкриваючи його метровим шаром соломи, а відтак – засипали тирсою. Щороку заготовляли до 2 тисяч кубометрів льоду для заводу і одну тисячу – для сепараторних пунктів. Лід використовувався і для охолодження вершків у бідонах.
У 60-х спорудили ще одне приміщення, де розташовували цехи по випуску молока і морозива, бухгалтерію і кабінети адміністрації. У новому цеху вже встановили автомат для розливу молочної продукції в пляшки, хоча їх ще мили вручну. Обладнали термостатну та холодильну камери. Мали й вафельний цех, де на чотирьох напівавтоматах випікали вафельні стаканчики. Будувались складські приміщення.
У 1969-1971 роках маслозавод реконструювали. Побудували нове приміщення цеху по виробництву продукції з незбираного молока потужністю 40 тонн за зміну. Цех повністю оснастили сучасним устаткуванням. Великі площі відвели під термостатну і холодильні камери. Обладнано побутові приміщення для хімічної та бактеріологічної лабораторій. Збудовано компресорну, нову котельню. В експлуатації мали два котли, що працювали на вугіллі. З кожним роком розширювався асортимент продукції та ринок збуту.
У 1981-му цех морозива розмістили в новому приміщенні і розширили площі для виробництва молочної продукції. Відокремили сметанно-сирне відділення, встановили потужніше устаткування. В цеху вироблялось шість видів молока пастеризованого, три види кефіру йогурт, ряжанка; сир жирний, нежирний; сирна маса, сирки, сметана. В той час експлуатувалися фасувальні автомати для сиру і сирків. Діяв автомат для фасування сметани, хоча баночки мили вручну.
У 1982 році почали готувати документацію для переведення парових котлів на природний газ. Через три роки на голубому паливі вже працювало два котли.
У 1986 році реконструювали холодильну камеру зберігання масла, що давало змогу дотримуватися технологічних і санітарних вимог.
У 1987-му проведено велику роботу по реконструкції заквашувального відділення. Наступний рік запам’ятався комплексом заходів по реконструкції компресорної. Замінено ряд малопотужних машин, проведено роботи по силовому забезпеченню. В цьому ж році багато зроблено по організації раціонального використання питної води, якої в Шепетівці недостатньо. Поновлено лінії опалення виробничих цехів.
Найбільше навантаження мало підприємство в 1989-1990 роках. Тоді переробляли 51000 тонн молока, виготовляли масла тваринного 1775 тонн, продукції з незбираного молока – 8806 тонн, морозива – 290 тонн, сухого молока – 230 тонн, нежирної продукції – 1040 тонн, казеїну молотого – 1300 тонн. До того ж, майже весь казеїн відвантажувався за кордон: Японію, США, Німеччину, Італію, Францію, Бельгію, Нідерланди, Чехословаччину і Югославію.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 18.12.2001 року було порушено провадження у справі про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства «Хмельницькмолпром». У газеті «Урядовий кур’єр» №17 за 06.01.2002р. було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвалою суду від 27.08.2004 року було відкрито процедуру санації. Та постановою господарського суду від 09.08.2006р. відмовлено керуючому санацією у затвердженні звіту, ВАТ «Хмельницькмолпром» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
Шепетівський м’ясокомбінат
Згідно рішення Вінницького раднаргоспу від 31 серпня 1957 року та рішення виконавчого комітету Хмельницької обласної Ради народних депутатів від 29 вересня 1957 року, на північно-східній околиці міста Шепетівки, було виділено промислову площадку під проведення комплексу технічних досліджень на проектування будівництва Шепетівського м’ясокомбінату. В 1961 році, на площі 7,85 га було розпочато будівництво й в березні 1968 року Шепетівський м’ясокомбінат був прийнятий в експлуатацію. В той час його виробнича програма становила 50 тон м’яса й 5 тон ковбасних виробів в зміну та 3000 тон одночасного збереження м’яса.
За роки діяльності неодноразово проводились реконструкції й технічні переобладнання підприємства, впроваджувались високоефективні технологічні процеси. Проводились роботи по монтажу і наладці нового устаткування: карусельний бокс для худоби, конвеєрний стіл обвалки м’яса, термічні камери. Було побудовано новий цех м’ясо-кісткового борошна, компресорний цех, дизельна підстанція. На підприємстві виготовлялося близько 150 найменувань продукції. Виробнича потужність зросла до 55 тонн м’яса та 8,7 тонн ковбасних виробів у зміну.
Ковбасні вироби та копченості м’ясокомбінату неодноразово виборювали призові місця в національних дегустаційних конкурсах якості. Підприємство відмічене листом подяки міністра аграрної політики України, почесними дипломами, грамотами та медалями. За понад сорокарічну діяльність його високоякісну продукцію оцінили і схвалили тисячі оптових та роздрібних покупців нашої держави
В 1995 році на всю суму майна підприємства були випущені акції, які розподілилися серед власників – працівників колективного підприємства. В цьому ж році було створено ВАТ « Шепетівський м’ясокомбінат».
Понад 20 років (з 1993 року) підприємство очолювала Солодка Ольга Павлівна.
7 квітня 2015 року м’ясокомбінат призупинив роботу.
Шепетівський хлібозавод
Шепетівський хлібозавод побудовано по типовому проекту і введено в експлуатацію у 1937 році. В той час його було обладнано 3-ма печами марки ХПГ, спроектована потужність становила 35 тон продукції на добу. Під час великої вітчизняної війни завод було зруйновано і тільки у 1947 році при неповному відновленні знову введено в експлуатацію.
За час існування підприємства тут неодноразово проводились технічні переобладнання, встановлення нового сучасного устаткування.
У 1995 році на всю суму майна підприємства було випущено акції. Тоді ж було створено ВАТ «Шепетівський хлібозавод». У 2000 році в експлуатацію було введено дві нові сучасні печі. З серпня 2006 року на базі хлібозаводу створено приватне підприємство ВКФ «Колос».
Шепетівський хлібозавод, який випускав продукцію майже 75 років, 2 січня 2013 припинив роботу.
ВАТ завод «Пульсар»
У 1971 році згідно наказу Міністерства радіопромисловості СРСР в Шепетівці було відкрито філію київського заводу «Комуніст» з метою розширення виробничих потужностей базового підприємства. Філію розташували у приміщенні колишньої Шепетівської електростанції. Протягом 1978-1982 років було зведено, практично, новий завод, який до 1996 року перебував у складі київського виробничого об’єднання «Комуніст», згодом – «Радар». 1996 року наказом Мінмашпрому України на основі філії «Радару» створюється самостійне державне підприємство «Пульсар», яке з 2001 року стане відкритим акціонерним товариством. Воно розташовувалось на території площею 16,86 га, з яких 13 тис. м 2 займали виробничі площі, а 45 тис м 2 було відведено під будівлі й споруди.
Підприємство спеціалізувалося на виробництві радіоелектронної спецапаратури та спеціального технічного обладнання. Виготовлялись такі деталі, яких не могли виготовити на жодному з підприємств колишнього Союзу. Однією з них була унікальна запчастина до надзвукових літаків, без якої ці потужні літальні апарати не літали б. Найбільший розквіт виробництва припадає на 1984-1986 роки, коли завод випустив продукції на кілька мільйонів доларів. Та у 1992-му він уже працює лише на 40 відсотків потужностей.
Після розпаду СРСР на підприємстві спробували переорієнтуватись на виробництво товарів народного споживання. Інтенсивно шукали ринки збуту продукції. У процесі перепрофілювання, яке тривало в умовах жорсткої конкуренції, брались за випуск пилососів «Комвест», програвачів компактдисків «Радар-ІСІ», кольорових відеомоніторів «Радар ВМ-32», телевізійних антен, зварювальних апаратів «Пульсар», мікрохвильових печей «Подолянка», мікрокалькуляторів «Малятко», дозиметрів, столярних станків та інших побутово-господарських товарів. Завод "Пульсар" став монополістом в Україні з виробництва пилососів для прибирання пасажирських вагонів. У 2001 році підприємству були відведені сторінки в «Золотій книзі української еліти», а в 2003 році - у книзі «Ділова Україна. Шляхи до успіху та визнання». Та зоряний шлях підприємства скінчився банкрутством.
26 жовтня 2009 року на засіданні господарського суду Хмельницької області було затверджено план санації. Та, через відсутність ринку збуту товарів, цей план не виконувався, а заборгованість зростала. Тому, на засіданні комітету кредиторів, яке відбулось 1.03.2013 року було прийнято рішення звернутись з клопотанням до суду про визнання ВАТ “Пульсар” банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Постановою господарського суду Хмельницької області від 24.04.2013 р. було відкрито ліквідаційну процедуру строком до 24.04.2014 року.
Шепетівський завод металовиробів
Шепетівський завод металовиробів заснований у 1937 році. Знаходився він на вулиці Карла Маркса (нині Героїв Небесної Сотні) на місті теперішнього ресторану «Ювілейний». В цей час підприємство називалось «Райпромкомбінат» Кам`янець-Подільського облмісцпрому, який у своєму складі мав такі цехи: бондарний, деревообробний, пилорамний, смолокурню, побутові майстерні кустарного типу. Виготовляли дерев’яні бочки, скипидар, розпилювали ліс, ремонтували одяг та взуття. На підприємстві працювало близько 60 робітників. Вся робота виконувалася вручну. Приблизна вартість продукції за рік становила 12000 карбованців.
До 1950 року чавуноливарний завод знаходився на місці теперішньої школи мистецтв. Виготовляв вироби з чавуну: кухонні плити, колісні втулки, шестерні, дверцята до печі, гирі до часів, напилки. До його складу входили: ливарний та механічний цехи, обслуговуючі майстерні. Об’єм валової продукції на цей час становив 30-40 тисяч карбованців за рік.
В 1950 році розпочалось будівництво нових приміщень чавуноливарного заводу на вулиці Свердлова 11. Проведено реконструкцію в старих цехах та розпочато виробництво алюмінієвої продукції: баняки, каструлі, тази, кварти, ложки, вилки. Все виробництво виконувалось вручну в пристосованих приміщеннях.
1 жовтня 1951 року було об’єднано чавуноливарний завод і райпромкомбінат і підприємство стало називатися Шепетівський райпромкомбінат. До його складу входили: ливарний цех, механічний цех, столярний цех, цегляний завод, смолокурня, крупорушка.
В 1952 році до складу райпромкомбінату входили: ливарний цех, слюсарно-механічний цех, деревообробний цех, пилонасічний цех, хімічний цех, крупорушка та побутові майстерні.
В 1957 році було освоєно випуск нової продукції – керогаз, який випускався до 1967 року.
В січні 1961 року вводиться в експлуатацію новий цех, у якому випускали сталевий емальований посуд. В цей же час відкривається штампувальний цех з виготовлення сталевого посуду.
Одночасно проводиться і реконструкція емальцеху, механізація технологічних процесів. Впроваджується конвеєр для сушки посуду, завдяки якому значно зріс випуск продукції. В 1963 році з’являється цех галтовки (технологічний процес очищення і попередньої обробки поверхні твердих матеріалів)
10 січня 1964 року райпромкомбінат був перейменований в Шепетівський завод металовиробів.
В грудні 1967 року завод переходить на випуск настільних двоконфорочних газових плит. Керогази з виробництва знімаються і штампувальний цех повністю переходить на виготовлення плит і сталевого посуду.
З кожним роком підприємство розбудовувалось і зростав асортимент. В 1982 році валовий об’єм продукції за рік становив 4 млн. крб.
В 90-х роках працювали такі цехи: механічний, емаль, зборки газових плит, ливарний, штампувальний, РСУ, ОМТС,ЕМО,
В 1999 році було відкрито кондитерський цех.
З 01.01.1989 року Шепетівський завод металовиробів перейменовано в Шепетівський завод «Металіст» (наказ про перейменування №1 від 02.01.1989р.).
З 01.02.1995 року завод «Металіст» перейменовано на Шепетівське колективне виробничо-торгівельне підприємство «Металіст», а з 01.04.1996 року – на АТ «Металіст».
Постановою господарського суду Хмельницької області від 01.09.2003р. АТ «Металіст» визнано банкрутом.
Науковий співробітник Музею пропаганди Наталія Кручук
