Його життєва дорога була непростою. Народжений 21 серпня 1976 року в Клепачах, він змалку знав ціну праці та втрат. Рано втратив найдорожчих — маму, а згодом і батька. Але біль не зламав його. Володимир залишився світлою, щирою людиною, на яку можна було покластися, яка завжди підставить плече й не відмовить у допомозі.
Коли на нашу землю прийшла війна, він не шукав виправдань. 6 вересня 2023 року став до лав Збройних Сил України. Як молодший сержант військової частини А4056, він мужньо тримав оборону там, де було найважче. Там, де вирішувалася доля кожного з нас.
Майже рік рідні жили між вірою і страхом. Чекали. Сподівалися. Молилися…
Після бою 24 квітня 2024 року поблизу Семенівки його вважали зниклим безвісти. І лише ДНК-експертиза принесла страшну правду… Невблаганну, остаточну.
Володимир повернувся додому, щоб навіки залишитися в рідній землі.
Сьогодні вся громада стала на коліна. Траурний кортеж, що пройшов через Глинники, Ганнопіль, Малий Скнит і Шатерники, супроводжували сльози, квіти і мовчання, яке говорило більше за слова. Дорога додому стала дорогою болю і вдячності — багатокілометровим «живим коридором» шани.
Біля храму Різдва Пресвятої Богородиці у Клепачах лунала молитва. Під звуки військового салюту та Державного Гімну України ми прощалися з Героєм… І в цю мить кожне серце стискалося від усвідомлення ціни нашої свободи.
Володимир Сокорій віддав найцінніше — своє життя — за Україну, за мир, за наше майбутнє. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто не зрадив, не відступив, не побоявся.
Ми пам’ятатимемо. Ми не пробачимо. Ми вистоїмо.
Вічна пам’ять Герою…
Слава Україні!
