Цього скорботного дня люди зібралися разом, щоб віддати останню шану Воїну, який мав жити, мріяти, радіти життю, ростити доньку… Його доля могла бути довгою і щасливою. Але жорстока війна безжально обірвала її, залишивши по собі світлу пам’ять і незагоєний біль у серцях рідних, близьких і всієї громади.
У цей день плакала родина… плакала громада… і навіть небо разом із нами схилилося в скорботі, проводжаючи свого Героя в останню путь…
Василь Терентюк народився 21 січня 1987 року в селі Губельці — тут минули його дитинство і юність, тут формувався його характер, сповнений доброти та щирості. Після закінчення школи здобув фах водія в автошколі міста Славута. У 2005 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Повернувшись додому, працював на підприємстві «Будфарфор» та проживав у Славуті.
У 2012 році Василь створив сім’ю. Згодом у подружжя народилася донечка Діана — його найбільша радість, його гордість, його сенс життя.
Василь був людиною великого серця — щирий, добрий, працьовитий, відкритий до людей. Він завжди приходив на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужого горя. Найдорожчим для нього була родина: з особливою теплотою він повертався до батьківського дому, з любов’ю проводив час із донечкою, яка була для нього цілим світом. Душевний спокій знаходив у праці на землі та біля пасіки — там, де панує тиша і живе справжність.
12 серпня 2023 року Василь став на захист України. Після навчання за кордоном ніс службу на посаді командира першого піхотного відділення другого піхотного взводу другої піхотної роти військової частини А4982.
19 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Євгенівка Покровського району Донецької області, він зник безвісти.
Понад рік рідні жили між болем і надією… Вірили, чекали, молилися… Та, на жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Василь загинув у бою.
Молодший сержант Василь Терентюк віддав своє життя, мужньо виконуючи військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі, відданим Україні, її свободі та незалежності.
Він загинув за кожного з нас — за мирне небо над Україною, за право жити, любити й будувати майбутнє.
За свою маленьку донечку, яка зростатиме без батька…
За матір, яка втратила найдорожче — свого сина…
За рідних, друзів і побратимів, у серцях яких назавжди житиме світлий спомин про нього…
Під час церемонії прощання присутні вшанували пам’ять Героя хвилиною мовчання. Схиливши голови, утворивши живий коридор пошани, громада провела свого Захисника в останню дорогу.
Свій останній спочинок Воїн знайшов на рідній землі — у селі Рівки, де навіки спочиває, повернувшись додому, поруч із могилою свого батька… Тепер вони знову разом — батько і син…
Світла пам’ять про Василя Терентюка житиме вічно — у спогадах, у молитвах, у вдячності за його подвиг. Його мужність, сила духу та самопожертва назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму та любові до Батьківщини.
Вічна слава і шана Воїну!
Герої не вмирають!
Слава Україні! Героям Слава!
