Страшні та болючі звістки одна за одною надходять до Шепетівської громади. Кожного дня війна з ворогом, який не має наміру зупинятися та не лічить власних втрат, продовжує забирати життя відважних українських воїнів, які стали на захист рідної землі.
Юрій Муза народився 28 травня 1974 року в селі Плесна, в багатодітній, щирій та працьовитій родині селянина. Юрій був четвертим з шістьох дітей. Родина жила скромно, але дружно, з повагою до праці, один до одного й до землі. Коли йому виповнилося шість років, трагічно загинув батько. З того моменту на тендітні плечі матері — Катерини Юхимівни — лягла вся важка ноша: діти, город, господарство. А діти… вмить подорослішали. Два старші брати стали опорою сім’ї, допомагали матері — тримали худобу, працювали в полі. Маленький Юрко, хоч був ще зовсім хлопчиком, намагався бути корисним. Любив рибалити: бігав до ставка з вудочкою, аби спіймати хоча б кілька карасиків для родини.
Вже тоді проявляв свою допитливість і любов до техніки. Ще школярем підробляв у місцевому колгоспі, у тракторному парку, спершу лише спостерігав, а згодом сам навчився керувати технікою. Мрією дитинства був мопед. І всією родиною зібрали кошти, щоб подарувати Юрі його перший транспорт. Це була радість не лише для нього: у Юри було багато друзів, у дворі завжди лунав сміх і гамір. Його щира усмішка й добродушна вдача притягували до нього людей.
У 1991 році Юрій закінчив 11 класів Плесенської середньої школи — це був перший випуск у новому статусі середньої школи. Він зростав сильним, високим і привабливим парубком — майже два метри зросту. Був дотепним, відкритим, щирим. Мав авторитет серед односельців та був своїм для кожного.
У 1992 році юнака призвали на строкову службу, яку проходив у місті Дніпро. Після повернення додому знову став до праці — трактористом у колгоспі. Не цурався жодної роботи, був ініціативним, відповідальним, старався заробити більше, бо знав: треба підтримати матір і допомогти молодшим сестрам — Галині та Ларисі.
Старша сестра Тамара й брати Олександр та Григорій уже мали власні родини, а Юра залишався головною чоловічою опорою матері. Коли роботи в селі стало менше, Юрій вирушив на заробітки за межі України, прагнув стабільності й допомагати рідним. Наймолодша сестра Лариса з ніжністю згадує:
«Юра був найкращим братом… просто кращих не буває».
У 2003 році Юрій одружився та переїхав до Нікополя, де проживала дружина Олена. У Нікополі працював на металургійному заводі, був сумлінним працівником і добрим товаришем. Незабаром у молодої сім’ї народився син Олександр. На жаль, родинне життя не склалося. Попри труднощі, Юрій залишився жити в Нікополі — заради сина.
«Я залишаюся тут, бо тут живе мій Сашко», — говорив він.
Ось як згадує про чоловіка Олена:
«Він був з тих, хто виживає попри все, умів триматися на плаву. Жартував та знаходив світло там, де його не було. Падав, але не ламався. Виживав у своєму складному житті і здавалося, його не зламати нічим. Зараз я згадую, як він міг з’явитися з оберемком квітів, зірваних будь-де, і зробити з цього цілий ритуал. Просто, бо хотів зробити приємно. Тоді це було звичним, а тепер — чомусь ріже до сліз. Він був непростим. Але я точно можу сказати одне — він був людина-свято… Гучний, живий, несподіваний… Війна не щадить нікого. Вона стирає межі між “разом” і “давно окремо”.»
4 березня 2025 року Юрій Миколайович був мобілізований Нікопольським районним територіальним центром комплектування. Старший сержант Муза Юрій Миколайович служив інспектором прикордонної служби 2 категорії — гранатометником 2 відділення 1 прикордонної застави 1 відділу прикордонної служби (тип С).
18 червня 2025 року Муза Юрій Миколайович загинув, виконуючи бойове завдання, вірний військові присязі, у бою за нашу Батьківщину, внаслідок бойових дій в Сумській області, виявивши стійкість і мужність
Юрій Муза захищав Україну, хоробро, віддано, без вагань. І в бою за свободу своєї держави він віддав найдорожче — своє життя.
Герої не вмирають!
Шепетівська міська рада
