Тичінський Вадим Миколайович народився 4 вересня 1964 року у Маріуполі, там і пройшли роки його дитинства та юності. У Шепетівку приїздив у відрядження. Наше маленьке та затишне місто припало до душі Вадиму і він вирішив залишитися. Влаштувався на роботу водієм-експедитором. Хоч і проживав у Шепетівці, проте ніколи не забував своє рідне місто – Маріуполь, яке безмежно любив і при будь-якій нагоді туди повертався. До моря, у рідне місто, возив і синів Сергія та Владислава. Сини для Вадима були гордістю та втіхою. Зі слів друзів та близьких знаємо, що чоловік був дуже відвертим, щирим, щедрим та ерудованим. А також мав хобі — полюбляв розгадувати кросворди.
З перших днів повномасштабного вторгнення Вадим Миколайович вступив до місцевої територіальної оборони, склав присягу і взяв до рук зброю, щоб захищати рідну землю. Брав участь у обороні Бахмуту, Ізюму, Куп’янська.
Зі слів побратимів: «Маріуполь», такий позивний був у воїна, як би не було йому важко, ніколи не жалівся. Всі завдання намагався виконати добре. Він без вагань у будь-який час виходив на позиції, якщо хтось раптом через обставини цього не міг зробити, для нього це було за честь. Він був товариським та знаходив спільну мову з усіма, ніколи не конфліктував, а навпаки – завжди допомагав. Полюбляв готувати смачні страви побратимам. Його фірмовому борщу могла б позаздрити будь-яка господиня. Вадим дуже важко переносив втрату побратимів і щиро радів, коли його хлопці поверталися з позицій живі і неушкоджені. Адже сам був двічі поранений і завжди повертався назад в стрій»
Як і кожна людина, чоловік мав свої мрії й сподівання. Мріяв по закінченню війни повернутися в Шепетівку, придбати в затишному районі міста будиночок і влаштувати своє затишне життя.
Простий чоловік, але справжній солдат – це про нього. Він ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи, попри свій вік завжди повторював: «Захищати рідну землю – це святий обов’язок кожного чоловіка». Вадим Миколайович завжди горів тим, що робив. Проте, клята війна своєю загребущою, смертоносною зброєю відбирає людське життя, не перебираючи нікого, незважаючи ні на вік, ні на статус.
5 квітня 2024 року на Харківському напрямку водій стрілецького взводу стрілецької роти Вадим Миколайович Тичінський загинув, виявивши стійкість і мужність у своєму останньому бою.
Віддав життя ще один Патріот, який так мріяв про мирне небо над Україною та щасливе дитинство для кожного маленького українця. Відійшов у вічність, щоб тепер у лавах Небесного війська бути ангелом-охоронцем для рідної країни.
Висловлюємо співчуття згорьованій родині, всім близьким та рідним!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
