Більшість однолітків 18-річного шепетівчанина Романа Лізанця ще сидить на батьківських плечах, а в нього — вже власний бізнес: готує і реалізовує напої на різний смак та гаманець. «Кавою та чаєм у багатьох країнах світу настільки ж вигідно займатися, як і продажем нафтопродуктів», — аргументує свій вибір хлопець
Якщо від самого лише погляду деяких продавців шепетівських яток, буває, пробігає мороз по спині, то Роман Лізанець, власник кіоску біля центрального ринку, навпаки, завжди усміхнений і намагається до покупців заговорити.
Заглядаємо у віконечко його закладу «Coffee & Tea Zone» і просимо чогось холодненького, бо надворі спека.
— Спробуйте ось цей літній чай, — пропонує юнак. — Як його роблю, питаєте? Заливаю окропом чай із м’ятою чи лимоном, охолоджую. Далі горнятко ставлю до холодильника. Подаю з кубиком льоду. Популярний також заварний чай із малиновим смаком.
Скуштуйте, бо схожого в нашому місті не знайдете.
На запитання чорному чи зеленому чаю надають перевагу покупці влітку, Роман відповідає: «Популярні — зелені чаї. Хоча в них і міститься кофеїн, проте його дію частково нейтралізує інша корисна речовина, що входить до складу, — танін». Запитують і «Ройбуш» із суміші південноафриканських трав. До речі, в порції цього чаю міститься 1/9 усіх поживних речовин, що потрібні людині на добу. Купують й «Анабері» (суміш зеленого чаю зі шматочками ананаса, суниць, пелюстками соняшника), «Рецепт Клеопатри» (чай із пелюсток мальви, соняшника, троянди).
Заходимо всередину кіоску. Вздовж задньої стіни — стелажі зі скляними банками. В них — 35 сортів чаю. Підприємець запевняє, що скоро збільшить цей асортимент учетверо.
— Будуть і трав’яні суміші «Нірвана» та «Поліський луг», і дикоростучий чай «Да Хун Пао» з китайської провінції Юнань, — ділиться планами юнак.
Помічаємо десять прозорих посудин із арабікою, робустою та іншими популярними різновидами натуральної кави.
— Еспресо із суміші арабіки з робустою продаємо всього за дві гривні, — розповідає продавець. — Кажете, невигідно? Розчарую. Порахуйте самі. Щотижня закуповую в обласному центрі по 10—15 кілограмових упаковок кави в зернах за гуртовою ціною 75 грн/пачка. Грубо кажучи, з одного такого упакування виходить 100 горнят еспресо, а це — 200 грн виручки.
Розчинної кави в асортименті немає.
— Мені вона пахне гумою. Ще чув, що її виробляють з відходів нафтопродуктів, — пояснює Роман Лізанець.
До речі, на відміну від багатьох своїх конкурентів підприємець наливає гарячі напої не в шкідливі для здоров’я пластянки, а у дорожчі — паперові ємкості, по 20—30 коп за штуку. Втім, Роман їхню вартість сприймає по-філософськи. Більше того, хоче переходити на ще вартісніші, зроблені з кукурудзи, адже їхня утилізація не шкодить довкіллю.
Хоча свою справу юнак відкрив лише в квітні 2013-го, вже має постійних клієнтів. Побажання кожного — закон. Приміром, ше-петівчанка з витонченим смаком просить додавати до ранкового еспресо «грамульку» цукру, що вміщується на кінчику ножа. Є і клієнт, який, напевно, кидає палити: вранці п’є каву і викурює «під неї» одну цигарку — свою денну «норму».
Такі щоденні відвідувачі Романа Лізанця — наслідок завойовування клієнтів. Крім низьких цін, «заманює» їх і рекламою. Біля віконечка кіоску кладе коробку з безкоштовними цукерками. До скла вітрини прикріпив аркуш паперу з висловом: «Якщо кожного ранку ви будете прокидатися з думкою про те, що станеться щось хороше, то так воно і буде». Було й інше оригінальне звернення-заохочення: «Тому, хто вміє чекати, дістається найкраще», але після того, як ідею запозичили інші торговці на ринку, мусив його зняти. А ще юнак віднедавна адмініструє тематичну групу шанувальників кави та чаю в соціальній мережі «Вконтакте».
Інтер’єр закладу теж нестандартно декорований, на стінах — радянські рекламні плакати. Із одного «промовляє» Йосип Сталін: «Не надо думать: «С нами тот — кто сам за нас решит!». На іншому, в стилі 70-х, зображена офіціантка з підносом у руках, а знизу підпис: «Обслужим культурно каждого посетителя».
Звідки ж таке «стратегічне мислення» у 18-річного хлопця?
— Ще як опановував спеціальність бухгалтера в Шепетівському технікумі ПДАТУ, — згадує Роман, — то викладач курсу «Фінанси підприємства» Іван Петрович Ру-дюк запропонував мені прочитати книгу Роберта Кійосакі «Бідний Тато, Багатий Тато». Сподобалося, як цей американський бізнесмен розкритикував звичну для нашої країни пруську систему освіти, мовляв, вона «гасить» у юного покоління підприємницьку жилку, виховує не «підприємців», а «робітників».
Відтоді книга Кійосакі стала для юнака настільною. Вона вчить робити висновки з власних помилок, бути ощадливим, вкладати кошти в саморозвиток.
— Адже, як у нас зазвичай відбувається? — каже Роман. — За перші п’ять років банкрутує 90% нових бізнесів. У наступні 5 — ще 90% із тих, що залишилися. Чому так? Бо вже в перші роки після «розкрутки» більшість підприємців перестає удосконалюватися, а натомість «жирує» на швидко зароблені кошти.
Роман Лізанець займається чаєм та кавою щодня, без вихідних, з 7-ї ранку до 23-ї. На сон витрачає п’ять годин на добу. Втім, юнаку вдається з вигодою для себе продавати напої за найдешевшими у місті цінами вже майже півроку. Отож, запорука успіху — мати когось за взірець. Чи не так?
Володимир Ковальчук Фото Володимира Королькова
