Педагоги та їхні натхненники

Відразу викликала недолуга інформація про те, ніби очільник виконкому та його підлеглі видали «указ», який змушує кожного вчителя передплатити газети. І байдуже, що триває в Україні узаконена кампанія. Державна пошта опікується кожним з нас, як вчитель мав би опікуватися знаннями учнів. Бо ще класик зауважив: жити в суспільстві і бути вільним від нього – нонсенс. Хто вчив, а хто лекцію пропустив. Відтак які знання – така свідомість. Дорікати, що силоміць пхають в руки газету, примушують передплатити місцеве видання – треба мати честь. А тут, наче з огудиння звалився: Полодюк розпорядився, його до інформації за вуха тягне. Наче Полодюку не всерівно чи ви інформаційно освічений, чи так і залишилися на рівні чогось там набутого в інституті. «Указу» не було, а Полодюк має право, як очільник міста морально зобов’язаний пропагувати державну газету.

Переконайтеся, Полодюк зібрав на подив солідне газетно-журнальне досьє. Збирав довго: у школі, в технікумі, міськраді, Німеччині, США, в архівах, записував спогади людей. Коли журналіст Маліш Петро видав тритомник про голодомор, зокрема про Шепетівщину, голова міськради Святослав Шпільченко переполовинив власну зарплату і Полодюк закупив 20 книжок, а міський голова роздав їх депутатам.

З рештою, кожен керівник, лікар, інженер, учитель, який працює над своїм освітнім рівнем, стежить за подіями, мав би накопичувати інформацію на тему і поза нею. І прикро, і дивно читати на сайті, що педагоги створили бурю у склянці води. Звинуватили міського голову і працівників міськради, що начебто вона, влада, видала якийсь грізний наказ передплачувати (а не підписувати, до речі) обласні «Подільські вісті». А вчителі її не хочуть, бо газета нецікава. Дала оцінку людина, в якої ні такту, ні виховання. «Подільські вісті» перша серед обласних газет України понад 2 десятиліття самостійна госпрозрахункова, рентабельна. Її тираж сягнув 140 тисяч, відтак свідомо зменшили тираж. Під час керівництва райпоштою Миколою Кравцем «Подільські вісті» набирали семитисячний тираж на Шепетівщині. До речі, протягом півтора десятка літ обласний часопис оцінюється робочими рецензіями фахівців-оглядачів, як найзмістовніший серед обласних видань по висвітленню освітянських проблем, історії, географії, літератури, краєзнавства і ін. Завідуючу відділом шкіл Слободянюк Тетяну тричі запрошували на роботу у педагогічний журнал. «Подільські вісті» залишаються у структурі влади і висвітлюють питання нашої життєдіяльності, своєрідним довідником кожному з нас.

Якщо ставити питання руба, що саме не подобається шепетівському вчителеві (той, що каже: газета нецікава), то він не скаже, бо не тримав її в руках.

Обласна газета – не бульвар для чтива. У ній не знайдете передруків, які перекочовують з одного видання у друге. Тому не прочитаєте кореспонденції чому трапляються випускники, які не вміють…. читати. Газета володіє такими фактами і не перший рік. Або як окремі педагоги збирали підписи серед колег, щоб стати (і стали таки за підтримки своїх приятельок) директором. Або як вчителі займаються літплагіатом. Або чому вчитель не володіє елементарними знаннями з юриспруденції… або як учителька гендлює самогоном… Це лише квіточки. Редакція може тільки на прикладах міста і району зробити газету «цікавою», тобто читабельною.

Анонім сайту, кидаючи тінь на газету, звинувачує людей, які прихильні до неї, колектив – у якому працює п’ять письменників, журналістів, які мають публікації у книгах не на комп’ютерах склепаних, а в державних друкарнях виданих, авторитетні члени НСЖУ. А в додачу заявляє, що його, педагога, змушує керівництво міста майже до ґвалту.

Недолугі та убогі цидулки, що з’явилися 13 числа на форумі під рубрикою «Вас примушують підписувати на друковані видання» не сприймаються освіченими шепетівцями цидули безграмотні у дефініціях на кшталт «підписувати», а насправді «передплачувати». Або «папереднікі - лайно». Ви вже звідтіля, йому служили і співали. Негоже! І це ви вчите дітей казати …. правду? Тому не вживаю слова «вчитель», а «педагог» у його первісності. Не намагайтеся принижувати журналістів, бо це вам не вдасться. Тільки себе знеславите.

Газету завжди пропагували зв’язківці, агітували за неї свідомі люди, які вважають періодику підспір’ям  у своїй роботі, розповсюджувачі. Так буде завжди поки існує влада. Скрізь так роблять. Багатші влаштовують газетні фестивалі, читацькі конференції, звертаються або запрошують на такі заходи господарів міста, керівників компаній і т.д. – у Польщі, Франції, Німеччині, Америці, Італії. Свого часу обласна газета провела фестиваль у Шепетівці. І був успіх!

Нинішня передплатна кампанія триває на тлі агітації працівників міськради, райради, райдержадміністрації, керівників промислових підприємств, установ, організацій. І ось така собі сентенція під «кожухом» аноніма.

Автора не важко вирахувати, якщо задатися ціллю. Але не варто дорогоцінний час гайнувати. Бо час вартісніший, ніж суржикове на сайті мислення «написателя», що скиглить гірше баби Параски та баби Палажки із «Кайдашевої сім’ї».

То порядні жінки, хоч і освіти не мали!