Таке враження, що в Шепетівці лише єдиний учитель інформатики (автор статті, що додається) схвильований ідіотизмом нових шкільних підручників. Невже іншим вчителям Шепетівки настільки всеодно??? 

Раби можуть виховувати тільки рабів

На початку вересня регіональні управління освіти і науки та Інститути післядипломної педагогічної освіти отримали лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-607 від 05.09.13 р. про використання навчальної літератури у школах, в якому повідомляється про заборону використання підручників без спеціального дозволу (грифу). Школи отримали переліки навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України (лист № 1/9-573 від 23 серпня 2013 року) для використання у 2013/14 навчальному році. Інша навчальна література, що не увійшла у переліки, заборонена до використання під персональну відповідальність керівників загальноосвітніх навчальних закладів.
На сайтах http://osvita.ua і http://gazeta.zn.ua/, на форумі http://informatic.org.ua/forum появилися коментарі вчителів, батьків учнів і депутатів ВР на встановлені МОН правила забезпечення шкіл підручниками, ось кілька з них:
Поліна Осипенко: "Рекомендація Міносвіти не стає критерієм якості підручника, а грифом обрання та авторитарного наказу: тільки своїх, крім них ніяких. При цьому йде залякування як вчителів, так і адміністрації. У виборі навчальних підручників і посібників має бути право не МОН, а вчителів та школи на вибір засобів навчання, найкращих в роботі і на практиці".
Сергій Болтівець: "Гриф – це і є цензура, яка заборонена статтею 15 Конституції України. Тільки вчитель може визначати, які книжки варто радити учням, але учні й без учителя вільні читати, те що їх приваблює... МОН ніколи не допустить руйнування монополії її штатних авторів підручників: це ж великі гроші! Швидке руйнування цієї монополії – в руках учнів, їх батьків та вчителів, кращі з яких ще в часи лютування цензури Російської імперії, просто відкладали вбік грифовані видання, а вчились і вчили за правдивими. Так виросло покоління талантів і геніїв ХХ століття".
Олександра Родіонівна: "З нав'язаними підручниками вчитель перетворюється з творчої особистості в безвольного виконавця, вимушеного наперекір власним переконанням і напрацьо­ваним роками методиками, дотримуватись рекомендацій окремих "експертів" МОН. Нескін­ченні перевірки використання підручників роблять вчителів заручниками цієї репресивної системи і поступово знищують ті залишки нормальної освіти, яку ще можна було зустріти в окремих школах".
Ірина Гуніна: "Підручники просто жахливі! Кожна родина, котра цікавиться навчанням своїх дітей, вже зуміла оцінити науково-абсурдний стиль їх написання, коли дитина, дочитуючи до кінця речення, вже й забула, чим воно починалося. Я вже не кажу про перевантаженість нікому не потрібними термінами. Таке навчання не розвиває, а зомбує дитину".
Ірина Шульгіна: "Видавництво підручників перетворилося на бізнес, де головним чинником є нажива, а не якість і зміст книг та інтереси дітей. І робиться цей бізнес під егідою керівництва МОН України. У цьому бізнесі крутяться величезні гроші, а діти навчаються за страхітливим підручниками".
Ego: "Справжньої роботи над підручниками не ведеться. Ведеться заробляння грошей на підручниках. Тому так звана апробація проводиться фіктивно, коли підручники уже запущено в масове виробництво і щось змінювати в них ніхто не збирається. Звідси і їх рівень – перенасичений зарозумілими науковими сентенціями. Для чого це? Щоб відбити бажання вчитися у школярів. Неграмотними баранами керувати легше. От і всі реформи, які успішно здійснює МОН, попутно кладучи собі до кишені чималі суми відкатів за ті ж підручники".
Григорій Громко: "Академія педагогічних наук України повинна вирішити, що треба знати і уміти учням (але не в міру своїх професорських ідей, а відповідно до вимог часу, суспільства, потреб і віку дітей), чиновники з МОН повинні все це реалізувати в стандарті (вимоги до рівня знань, умінь та навичок учнів), а вчителі усіма доступними способами повинні реалізувати це на практиці. Як це вони будуть робити – справа їхнього професіоналізму і досвіду: використовувати інтерактивні методи, проектні технології, гіпнотизувати, пропо­відувати чи ще якимсь іншим способом, і літературу вони повинні обирати ту, яка їм потрібна, а не ту, яку обрав за них чиновник з МОН. Головне, щоб знання учнів відповідали державним стандартам і нехай це об’єктивно перевіряють незалежні служби".
Просто Марія: "Скоро будуть палити заборонені книги на шкільному дворі, а чорні воронки будуть хапати вчителів на вулицях за негрифовану книгу? Або відразу розстріл на шкільній лінійці? Навіщо я 20 років збирала методичну і дидактичну літературу? Щоб за неї мене зробили злочинцем? Боже, позбав нас від маразматиків з МОН, тому що вже не смішно, а реально страшно! Що нас чекає далі?"
Лілія Гриневич: "Найбільше обурює, яким чином ставляться до українського вчителя. Тому що призвести до того, що вчитель в навчальному процесі, будучи з дітьми, не може використовувати навчальні матеріали, які йому подобаються, які він традиційно використовує, які мають хороший навчальний ефект і результат, це неприпустимий тиск з боку МОН. Я маю намір на черговому засіданні комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти розглянути цю ситуацію і рекомендувати відкликання цих листів МОН із закладів освіти". Детальніше див. статтю Оксани Онищенко "Без оголошення війни..." у газеті "Дзеркало тижня. Україна" №35 http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/bez-ogoloshennya-viyni-_.html.
Монополія МОН на весь процес від конкурсу рукописів підручників, дозволу (грифування) на друк, вибір видавництв, фінансування друку і доставки, прийняття готової продукції, абияка доставка у школи, заборона "чужих" видань - до оцінювання якості власної роботи (?) СИСТЕМНО НЕ МОЖЕ БУТИ ПОЗИТИВНИМ І КОРИСНИМ ДЛЯ ОСВІТИ. Така система не працює автоматично і ефективно, як у ринкових умовах, а потребує зусиль не завжди чистих на руку армії чиновників.
Тільки корумпована зацікавленість може пояснити, чому так вперто МОН намагається зберегти монополію на забезпечення шкіл підручниками. Для цього МОН з регулярними циркулярами про заборону "інакомислення" перетворився у свого роду жандармське управління, відділи освіти у поліцейські дільниці, а більшість чиновників від освіти у наглядачів, що замість методичної допомоги у налагодженні навчального процесу залякують вчителів і школи, щоб користувалися тільки продукцією МОН, якою б поганою вона не була.
Поки ринкові відносини не прийдуть рівною мірою у всі видавництва і школи, дешевих, якісних і своєчасних підручників не буде! Але наразі МОН України вперто зберігає процедури, що залишають лазівки для зловживань, не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, не хоче для їх придбання передати державні гроші у школи.
Боротьба за якісні підручники ведеться всі роки незалежності України при різних міністрах освіти, а гідра корупції відрощує все нові і нові голови. Її побороти можна тільки одним шляхом – позбавити гідру грошових потоків від хабарів, передавши державні гроші на підручники школам, вчителям і батькам учнів. А вони самі у себе не вкрадуть!
Якби школам на придбання навчальної літератури за власним вибором виділили хоча б половину коштів, що зараз так неефективно витрачає МОН, то кожен учень мав би сучасні підручники, дешеві і якісні. Адже за таких умов за недоліки своєчасного постачання підручників і їхню якість є з кого спитати – на відміну від анонімного чиновника МОН, "свій" директор школи або начальник місцевого відділу освіти завжди доступний для критики і навіть кримінальної відповідальності. А автори в умовах ринку намагаються узгодити зміст видань з особливостями навчального процесу та вимогами рекомендованих програм, прагнучи своєю літературою "догодити" школі, вчителям, учням та їх батькам.
Тільки суб’єкти навчального процесу, а не далекі від реальної школи чиновники МОН, можуть визначити, які підручники і в якій кількості найкраще підходять для навчання! Аби лише ці підручники відповідали діючим програмам і вимогам стандартів. А от за цим повинне слідкувати МОН України.
Євген Шестопалов для Освіта.ua