Життя людини - неповторне, унікальне, безцінне!

Життя людини - найдорожче , що у неї є. Життя людини - Божий дар! Але чомусь мало хто з нас серйозно замислюється над тим , як він живе , для чого живе і що залишить після себе.

Люди цінують дорогоцінні камені. Вони бережуть їх , підбирають красиву оправу , дбайливо зберігають і бояться втратити , а найголовнішу коштовність - наше життя - часто пускають на самоплив. Ми, не замислюючись проживаємо день за днем, розтрачуємо час на порожні розваги або ледарюємо біля телеекрану . Але настане момент , коли кожна людина зупиниться і запитає себе: «А навіщо я живу? Для чого мені життя дане? » Адже якщо долею , природою , якимись вищими силами була зумовлена наша поява на світ , значить , це не випадково. Значить , в нашому житті є якийсь сенс. Життя дається людині тільки один раз , і , як казав Український письменник М. О. Островський , « прожити його треба так , щоб не було боляче за безцільно прожиті роки».

Мета - ось що найголовніше в житті. Прагнення до здійснення мрії , до реалізації планів . Ця мета може бути у кожного своя , але вона повинна бути. І вона повинна бути високою, благородною , такою, що підіймала б її у власних очах і в очах оточуючих її людей.

І не важливо , чого саме прагне досягти в житті людина. Головне , щоб вона була упевнена в тому , що її мета варта того , щоб до неї прагнути. Тільки тоді ця мета наповнить справжнім сенсом її життя . Тільки тоді вона справді принесе користь. Як говорив В. Гете: « Без користі жити - це передчасна смерть ».

Для когось метою життя є створення сім'ї , народження і виховання дітей. І якщо людина з усією відповідальністю ставиться до цього , то , без сумніву , проживе життя з користю. Вона вкладе у своїх дітей все найкраще , що несе в своїй душі , вона віддасть їм всю свою любов і турботу і , швидше за все , подарує світові гідних людей , які зроблять свій внесок у поліпшення і процвітання життя на Землі.

Хтось прагне всього себе присвятити якісь іншій справі . Наприклад, досягти найбільших висот у професії. І якщо це не просто прагнення робити кар'єру заради самої кар'єри чи грошей , то така людина , звичайно , живе не даремно. Її мета - висока і благородна . Її зусилля не залишаться непоміченими і саме вона внесе значний внесок у загальну справу , залишить в цьому житті свій слід.

Важко дати однозначну відповідь на питання , для чого дане життя людині . Скільки великих філософів , мислителів , письменників зробили головною метою свого життя розгадку таємниці людського існування і призначення . Кожен з них знаходив сенс життя в чомусь своєму . І ніхто з них не зміг сформулювати єдиної мети життя для всіх людей Землі . Але є все ж деякі думки , до яких на тому чи іншому етапі приходили всі вчені мужі , до яких рано чи пізно приходить кожна мисляча людина . Життя цінується не за тривалістю, а за її змістом.

Звичайно, життя прожити - не поле перейти . На цій вибоїстій дорозі нас чекають і радість , і розчарування. Але йти вперед потрібно. Не пасуючи перед труднощами , долаючи перешкоди , виправляючи допущені помилки. Потрібно жити прагнучи  вищого, кращого, світлішого. І саме це прагнення допоможе вижити , виховати свою душу і наблизитися до розгадки самої великої таємниці - таємниці життя. А може бути, що для того нам і дано життя , щоб ми самі « сотворили себе » , щоб ми постійно прагнули до вдосконалення , гармонії  і  краси.

«Я прожила життя », - вимовляє людина на схилі років і замислюється над тим , що становило сенс її життя ,чим був наповнений кожен її день. І нерідко виявляється, що позаду порожнеча : не літала до зірок , не здійснила відкриттів , не захищала батьківщину, не мала  спортивних досягнень , хліба не ростила ... нікого не зігріла своїм теплом ... Згадати нічого . Не збудував будинок, не виростив сина , навіть дерева не посадив ... Виходить , життя прожите даремно, адже ні сенсу, ні змісту в ньому не було, а значить, не було і самого життя. Так , людина існувала , « пливла за течією» , а життя пройшло стороною. Без нього ... Тоді-то і згадуються слова , сказані одним письменником: «Життя - це не ті дні , що пройшли , а ті , що запам'яталися ». І зробити так, щоб запам'яталося якомога більше, може тільки сама людина.

Я вірю , що на схилі років зможу сказати своїм онукам, що життя своє прожив не даремно, і буду мати повне право підписатися під словами Ю. Фучика : «Але і мертві ми будемо жити в частці нашого великого щастя ; адже ми вклали в нього наше життя!»