Хай оживає істина стара: людина починається з добра

Наразі ніхто не повинен сумнівається в народній мудрості: роби добро — і воно до тебе повернеться сторицею. Людина приходить у цей світ доброю, бо, як сказано в Біблії, — «Бог створив людину за образом і подобою своєю». А що таке Бог? Далі читаємо: «Бог є любов». То як же від любові може бути щось недобре, щось таке, що суперечить природі людській. Доречне питання: а звідки ж беруться тоді черстві, бездушні люди, чому чиняться страшні злочини? Адже ті ж самі злочинці теж народилися добрими немовлятами, вони ж не відали, ким вони стануть, і їх же народжували матері, а не якісь нелюдські істоти. Важко відповісти однозначно на це питання. Я спробую викласти свою думку. З нею, напевно, погодяться навіть ті, хто вважає себе атеїстом і не сприймає Божі прописи або дуже скептично ставиться до будь-яких думок із цього приводу.
Людиною, виявляється, бути важко... А чому? Чому жити за правдою важко?

Бо це, як виявляється, страшно і невигідно в наш час! Невигідно, бо все і вся оцінене і переоцінене. В обмін за альтруїзм (альтруїзм - це безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших) людина отримує максимум десяту частину від того, що виконала, при цьому щиро відмовляючись і ніяковіючи перед "могоричем". А частіше — далі «дякую» плата за допомогу не йде. І це нормально? Авжеж, це смішно, але саме це і є нормою для тієї людини, яка не ховається за спинами інших і не гріє руки на їх праці. І ця норма дорого обходиться...

Страшно бути людиною, бо на твою людяність реагують, як на щось неймовірне і часто безглузде, але найгірше те, що знаходяться такі, хто допомогу людей перетворює у власну вигоду, не забувши при цьому їх принизити. А ще страшніше, що нинішнє ЗМІйство вкарбовує в голови молоді цінності, живучи за якими, про людяність краще мовчати, бо це, що нав'язується, не те, що не модно — це «тупо», це те, чого робити не варто...

Ви часто даєте місце іншим в громадському транспорті? І як на вас дивляться? Можу сказати, що не часто, і можу сказати, що дивляться запитальним поглядом, бо самим встати не хочеться, а коли хтось поступився місцем, то вже не так. Перебільшення? Ні-ні, багато хто скаже: "Я даю місце в громадському транспорті!", "Та я взагалі позаду автобуса біжу, аби в салоні більше місця було!" Але насправді більшість із вас цього не робить.
Думаю, ця проблема всім відома, а от як з цим боротись? Як залишатися людиною, а не скочуватися сходинками егоїзму?

Відповідь проста – зціпивши зуби, з посмішкою впевнено дивитися вперед — на вершину людських цінностей, яку плануєте подолати з мішком обов'язків на спині, які потрібно виконувати, будучи людиною, розгрібаючи при цьому все те, що дарує нам життя.
І іншого не дано, майже не дано. «Майже» — тому, що статистика завжди залишає якийсь відсоток тим, хто не зламався і не скотився на дно.

Проте, як показує досвід, для початку потрібно зануритись з головою в усе те, що формує наш світ таким, яким він є на сьогодні, тобто зрозуміти до дрібниць, чому, як, навіщо і для чого все відбувається, так відбувається. І, зрештою, зрозуміти, що нічого не відбувається просто так. Далі, якщо ви заглибитесь, щоб зрозуміти, що було, є і буде, і потім ще так півроку міркуватимете над питанням — "а що тепер?" —тоді ви задумаєтесь, що робити далі: починати гребти під себе, чи розгрібати. В останньому вам допоможе чорний гумор: вміння бачити красу там, де її не помічають, реально оцінювати свої сили і бажання, постійно вдосконалюватись. А ще бажано бути скромним, чесним, добрим, терпеливим... Простіше кажучи, самогубцем сповільненої дії, який прото вірить, що наган дасть відсічку.

А тому, важко сказати, що саме спонукає людей бути людьми... Але повірте, з позиції людини, з позиції правди, навіть жорстокі вчинки мають виправдання. Будьте людьми, помічайте людей, поважайте їх і допомагайте їм та самі ними залишайтесь!