В суботу, 11 червня, працівники Музею пропаганди мали приємність прогулятися містом і поділитися цікавинками нашої історії із групою туристів, які приїхали із міста Хмельницького. Про це повідомили на сторінці закладу культури.

15 травня – День пам'яті жертв політичних репресій, тож сьогодні ми пригадаємо трагічні події нашої історії радянського періоду і вшануємо пам’ять людей, які стали жертвами комуністичного терору.

92 роки тому на теренах північної частини Хмельниччини відбулися масові селянські виступи проти колективізації. Згодом ці виступи переросли у антирадянські повстання. Фактично з нашого регіону вони поширилися на всю радянську Україну і тривали аж до осені 1932 р. Лише з початком голоду 1932-1933 рр. ці повстання згасають. Сьогодні деякі історики називають ці заворушення селянським «майданом». Про причини, хід подій та наслідки антиколгоспних виступів на Шепетівщині мова піде далі.

Музей у Шепетівці, створений спершу для збереження пам’яті про радянського письменника Миколу Островського, за часів незалежності України почав змінювати формат і 2020 року став Музеєм пропаганди. Нині установа розвінчує міфи про біографію звеличеного раніше діяча, а на його прикладі показує механізм комуністичної пропаганди та осмислює наслідки тоталітарного минулого.

27 січня 1944 року розпочалася Рівненсько-Луцька наступальна операція І-го Українського фронту. Згідно неї радянське командування планувало вигнати нацистських загарбників з районів Рівне-Луцьк-Шепетівка.

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946–1947, був спричинений спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам.
Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою.

У двадцятому столітті українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років, які забрали життя мільйонів наших співвітчизників. Однак наймасштабнішим є Голодомор 1932–1933 років.

Багато хто з нас зберігає на горищі чи у підвалі старі речі, які належали батькам, бабусі чи діду. Ними вже давно ніхто не користується і іноді у них складається сумна доля – ми викидаємо все на смітник. Проте, ми не замислюємось над тим, що ці речі можуть мати певне історичне значення для громади та дослідження нашої історії.

Родинна історія є чимось більшим за запис у метричній книзі. Вона ховається в листах, фото чи інших матеріальних пам'ятках, в написах на надмогильних плитах, в художніх творах і спогадах. Родинні історії дають змогу зрозуміти епоху, як бачила родина події, які відбувались на той час, вони дають можливість зберегти крупиці побуту та пам'ять про людей. Однак однією з більш важливих завдань збереження родинних історій є спроба переосмислити своє місце у житті і знайти свою ідентичність через минуле.
З особистих та родинних історій і складається історія країни...

Досліджуючи історію краю, ми збираємо багато спогадів, в яких гарно описуються події минувшини, обряди, вірування та побут того чи іншого села. Усі ми чули про Престольний празник (Храмове свято, Храмовий празник, Престольне свято) — місцеве релігійне свято, на вшанування святого названо місцеву церкву. Це особливий день для кожного села і до нього завжди по-особливому готувалися. Для прикладу, сьогодні в селі Білопіль Шепетівського району святкують Престольний Празник - Ікони Божої Матері Казанської.