Ось як у своїх спогадах про це свято розповіла жителька цього села - Числюк Любов Іванівна.
«…Скільки я себе пам’ятаю, в селі завжди в цей день був Празник. Хоча церкву спочатку освятили на Михайла, а пізніше переосвятили на Казанську. В 2027 році нашій церкві буде 120 років і вона ніколи не закривалася.
В храмі багато старовинних ікон. Серед них і ікона моєї бабусі Мотрі, яку вона передала до церкви на початку 40-х років. Коли ікону випроваджали з дому до храму, то була спеціальна процесія. А коли церкву в минулому році перекривали, то на горищі знайшли багато різних ікон. Деякі з них вдалось реставрувати – ікону Матері Божої та Серафима Саровського.
Готувалися до празнику, як до великого свята. Прибирали в хатах і на вулиці, мастили, білили. Готували багато різних страв. Якщо свято випадало в «пісні» дні середу або п’ятницю все одно готували різні страви - обов’язково запікали птицю в основному - гуску (тримали по багато гусей), холодець, тушану капусту, пиріжки.
Рано - вранці мама йшла на службу. Ми теж хотіли, але нам не можна було, бо школярів не пускали. Разом з мамою йшла бабуся, завжди взувала свої хромові чоботи такі начищані, блискучі, одягала доху, в'язала гарну, велику, зелену хустку, яку завязувала тільки на Різдво і на Празник.
Коли розпочиналася служба, по дві сторони церкви ставали «сестрички» - це такі бабусі які постійно ходили в церкву. Вони тримали дуже великі свічки, які стояли на землі і були досить грубі. Їх запалювали на початку служби і вони горіли до кінця. Шість «сестричок» потри з кожної сторони.
Багато людей приходили з чужих сіл. І так як вони виходили з дому раненько то біля церкви їх частували пиріжками.
Після служби в церкві було «обхожденіє» - батюшки виходили з церкви виносили хоругви, читали Євангеліє і на кожному кутку освячували церкву та людей. Після «обхожденія» біля церкви ставили столи і всіх пригощали. Адже напередодні до якоїсь хати зносили різні продукти – яйця, борошно, сир, сметану, картоплю, молоко і там жінки гуртом готували різні страви.
А потім всі розходились по хатах, де святкували. Адже збиралась вся родина, і мамина сестра з чоловіком і дітьми і інші родичі... »
Спогади записано Лілією Линник, завідувачкою краєзнавчим відділом Музею пропаганди
