З піснею та вірою по життю

Ганна Лук’янівна більшість часу прожила у рідному селі Городище Шепетівського району. Тут вона заслужила репутацію працьовитої і відповідальної людини.

“Я народилася в Дніпропетровську, але батьки швидко переїхали сюди, на Шепетівщину. Документи загубилися, тому записали, що я народилася у Городищі”, - розповідає Ганна Лук’янівна.

Дівчинці ще не було 16 років, коли вона покинула школу і пішла працювати на заготівлю зерна. Це були голодні 1946-47 роки, треба було виживати. По суті працювала вантажником, тягаючи мішки з зерном. Але на долю не жалілася, адже вона могла взяти трохи пшениці додому. 

“Ми ходили у валянках, і туди насипали зерно. Це і рятувало від голоду, - згадує жінка. - Потім на заготзерні я стала рахівником. Таких працівників не вистачало, а вчителька сказала, що я була найсильніша в класі з математики, от мене і взяли. Показали швидко, як ділити і множити на рахівниці, довчатися доводилося самотужки”.

Все подальше життя Ганна Лук’янівна мала справу з цифрами — працювала бухгалтером. Спочатку на Півночі, в містечку Охотськ, куди завербувалася разом із першим чоловіком... А потім у рідному селі — у сільпо та психлікарні.

Два чоловіки — два різних життя

Життя з першим чоловіком видалося складним. 15 років Ганна терпіла ревнощі та сварки, та через жалісливе серце ніяк не наважувалася покинути чоловіка. 

“Він знущався, пив, а потім падав на коліна і благав не кидати його. І я терпіла.”

Гана Лук’янівна згадує випадок, який навчив її любити життя.

“Якось я ходила в тайгу, коли в Охотську працювала. Думала, піду світ за очі, щоб не мучитися більше. Сіла на горбочку, а внизу тече річка. Бачу, підійшов ведмідь і почав рибу ловити. Він повикидав її на берег, але водою рибу знову змило у річку. Він як зареве спересердя, я так і чкурнула. З тих пір більше ніколи собі смерті не хотіла”.

З другим чоловіком, Миколою Прокоповичем, жили душа в душу. Знайомі були ще з молодості, він навіть парубком сватався до Ганни. Але тоді вона відмовила йому. А на другу пропозицію погодилася і не пошкодувала. Однак щастя тривало недовго - через 15 років Микола Прокопович помер від раку.

“15 років з першим чоловіком були стражданням, а з другим — промайнули як одна мить. Він був дуже доброю і душевною людиною, як для мене, так і для усіх односельців”, - розповідає Ганна Лук’янівна.

Дивом одужала

24 роки тому Ганну Лук’янівну спіткала біда. Вона впала з горища, спиною просто на асфальт і переламала кілька хрящів на хребті. Майже півроку була прикута до ліжка. 

“Іноді я вже не вірила, що зможу ходити, працювати. Дала собі завіт: якщо встану з ліжка, буду постійно в церкву ходити. Дуже богобоязка стала”.

Свою обіцянку виконала. З тих пір щонеділі, а також на великі релігійні свята, відвідує богослужіння у старовинному монастирі Різдва Богородиці, що у Городищі. Віра допомагає жити далі, Ганна Лук'янівна часто повторює: “Дякую Богу за допомогу”.

Також жінку все життя супроводжує пісня. Вона має чудовий голос, і залюбки співає як псалми у церкві, так і душевні українські пісні під час застіль.

Ось і під час розмови вона тужливо затягнула свою улюблену пісню: “Повій, вітре, на Вкраїну, де покинув я дівчину...”. А потім ще і ще.

Гімнастика протягом 40 років

83-річна Ганна Мовчан підтримує не лише здоровий дух, а й здорове тіло. І хоч травма хребта і досі дає про себе знати, а нещодавно на спині ще й утворилася грижа, жінка щодня робить лікувальну гімнастику. Цей комплекс вправ вона вперше побачила майже 40 років тому, коли лікувалася у санаторії від хвороби суглобів. З тих пір не покидає цю справу, хоч серед вправ є досить складні для літньої людини: “велосипед” та “ножиці” ногами в положенні лежачи, дотягнутися коліном до голови тощо. Є в Ганни Лук’янівни і спеціальна палиця для вправ, яку їй ще витесав покійний чоловік.

“Колись Ганна Лук’янівна показувала цю гімнастику у бібліотеці для усіх охочих. У мене вистачило сили та терпіння робити її тільки тиждень, - каже соціальний працівник Наталя Горох, яка навідує самотню жінку та допомагає їй по господарству. - Молодим треба в неї повчитися. Хоч і життя складне прожила , постійно трудилася, та оптимізму і досі не втратила”. І розповіла, як Ганна Мовчан любить експериментувати на кухні, відшукує нові рецепти і пригощає гостей оригінальними стравами. 

“За її рецептами не одна жінка в селі готує”, - каже пані Наталя.

І кореспондент “Сімейної газети” на власному досвіді переконалася у гостинності та кулінарних здібностях господині, так само, як у її життєрадісності.