В краєзнавчому відділі музею М. Островського зберігаються спогади його друзів, які приїхали провести героя в останню дорогу. Нехай вони нагадають усім про цю незламну духом Людину з великої літери. Вашій увазі пропонуємо кілька спогадів побратимів.
Вадим Скрипник («Одеса»):
– Володю Шевчука звик називати «Різець». Він був обізнаний та начитаний, таких мало. Завжди усміхнений, привітний, чуйний, доброзичливий, а у бою з ворогами – холоднокровний та сміливий. «Різець» проявляв себе цілеспрямованим бійцем, прагнув перемоги. Одним словом, справжній патріот, таким він назавжди залишився у моєму серці. Український прапор із золотими літерами «Перунів полк» пройшов разом з Володею низку жорстких боїв за визволення неньки-України.
Земляк із м. Городка (не вказав свого імені):
– Жартівник, переконливий та надійний побратим. Такий він, Вовка-«Різець», таким я побачив його вперше, у 2014 році на вул. Терешковій, у м. Дніпропетровську. Потім була 93-тя окрема механізована бригада. Ми разом перебували в екіпажах БМП-2 нашої 6-ої штурмової роти.
Пам’ятаю, волонтери передали танкові комбінезони німецького виробництва. Для нас це була велика радість. Ми й на фоні «Перунового полку» сфотографувалися у них.
У зоні антитерористичної операції на Сході України на постійних бойових виїздах він проявляв себе рішучим та самовідданим.
Важко змиритися з втратою. Ти завжди у наших серцях, Брате.
Сергій Сердюк («Фелікс»):
– «Різець» був доброю людиною, не відмовляв у допомозі нікому. Ми втратили хорошого бійця, який мав золоті руки. Його техніка була найкращою у нашій роті, постійно знаходилася у бойовому стані. На ній міг бути ким завгодно – водієм-механіком, навідником, командиром машини.
Володимир Бескоровайний («Ілліч»):
– «Різець» ніколи не розгублювався у екстремальних ситуаціях. Добре пам’ятаю, як у перші дні війни для 6-ої штурмової роти в аеропорту Володя планував, як краще організувати обстріл захопленої окупантами частини території. Так і заслужив авторитет серед своїх товаришів.
Семен Лайтер, старший солдат, механік-водій 93 ОМБ 3-ої роти:
– Під час штурму монастиря у с. Жабяче, яке знаходиться у 50-ти метрах від нового терміналу ДАПу (Донецький аеропорт), наше БМП-2 стояло перше в шерензі. Ми зайняли оборону, прикривали колону зліва. Після кількох годин бою у нашій машині заклинила гармата. Володя був командиром сусідньої машини. А доти сепаратисти випустили у нашу техніку чотири постріли з РПГ. Володя без вагань прийняв рішення, виїхав з ряду і прикрив нашу техніку, доки ми її лагодили.
Після шести годин тяжкого бою змінили позиції, втративши двох чоловік із нашої роти. Рішення Володі врятувало людські життя.
Віталій Григорьєв («Дідько»):
– Дуже часто наш герой розповідав про свою сім’ю. Завжди запрошував до себе у гості, коли від’їжджав у відпустку. З гордістю розповідав про успіхи сина Віктора. Щасливим був і від того, що має красуню-донечку Дарину. Все, що Вовка робив, було заради їхнього блага та щастя. «Різець» був надійним бойовим другом, прекрасним співбесідником, чудовим сином для своїх батьків і залишається прикладом для наслідування. Без сумніву, ми втратили кращого із синів нашої Батьківщини.
Побратими Шевчука Володимира Віталійовича вважають, що він достойний високого звання Народного Героя України. Так вони висловлювались на на годині пам`яті, приуроченій річниці загибелі Шевчука В.В., яка відбулась в експозиції « Борці за Україну» краєзнавчого музею. На цьому ж заході працівник Шепетівського військкомату урочисто вручив мамі Володимира Віталійовича нагороду сина – орден « За мужністьIII ступеня». Іменем Шевчука В.В. названа одна з вулиць Шепетівки.
Він вічно житиме в наших серцях.
За матеріалами музею Островсьского
