5 років тому 15 липня 2014 року обірвалась життєва дорога шепетівчанина учасника АТО Коваля Максима Олександровича. Йому було лише 20 років – пора молодості, розквіту сил..Не збулись Максима плани, мрії, не судилось зустріти кохання, мати діток.. Його поглинула страшна, несправедлива війна.

Шепетівщина багата своїми талановитими уродженцями: серед них є і актори, і громадсько-політичні діячі зі світовим ім’ям. Ми знаємо їх життєвий шлях, діяльність, яка не завжди напряму пов’язана із Шепетівкою. На превеликий жаль, досить часто ми згадуємо про людей, коли про них залишається лише спогад, а живе спілкування вже не можливе. Саме так сталось із Володимиром Альбіновичем Марцинковським, який був відомий усій Україні та за її межами, але забутий на рідній землі: про нього не писали в місцевих газетах, не згадували у школах, про нього пам’ятали лише його рідні, яким він завжди надсилав свої наукові праці.

Бортовий технік майор Руслан Мазунов зробив крок у вічне безсмертя 24 червня 2014 року – «...близько 17.00 ракетою переносно-зенітного комплексу було збито вертоліт Мі – 8МТ 16-ої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗС України, що виконував політ на армійський блокпост біля гори Карачун. Вертоліт був уражений відразу після зльоту, вибухнув у повітрі і впав, палаючий, на землю. Екіпаж з трьох осіб і 6 пасажирів, які були на борту, загинули. Склад екіпажу: командир вертольота – підполковник Андрій Бєлкін, льотчик – штурман – капітан Дмитро Шингур, бортовий технік - майор Руслан Мазунов.

Наприкінці червня - на початку липня 1941 року на підступах до Шепетівки йшли важкі оборонні бої, у яких велику роль відіграла оперативна група генерала Лукіна. Саме під його командуванням війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку. На початковому етапі війни виграти у ворога 7 діб – це був подвиг.