Переїзд та перше знайомство з Кримом
Юлія народилася та проживала в місті Шепетівка Хмельницької області. У 2011 році вона вступила на медичний факультет Кримського державного медичного університету імені С.І. Георгієвського. Вибір вишу був зумовлений обставинами: через апеляцію за результатами ЗНО Юлія втратила час, а Кримський університет був єдиним варіантом, де вона гарантовано проходила на бюджет.
До навчання Юлія майже не бувала на півострові, тому знайомство з місцевою культурою, зокрема кримськотатарською, стало для неї несподіванкою. Героїня згадує перший випадок у гуртожитку:
«Мене поселили в кімнату, де проживала дівчина-кримська татарка. У неї над спальним місцем висіла шабля. Я тоді дуже злякалася, бо асоціювала кримських татар із "монголо-татарським ігом" із підручників історії. Того ж дня я попросила мене переселити».
Сьогодні Юлія зі сміхом згадує цей епізод, адже саме кримські татари згодом стали для неї символом підтримки та безпеки.
Лютий 2014: страх і порятунок
Коли у лютому 2014 року розпочалася окупація, більшість студентів роз’їхалися по домівках. Юлія залишилася в порожньому гуртожитку в Сімферополі — її родина не мала можливості забрати її, а мама боялася провокацій у потягах. У цей момент допомогу запропонувала подруга-одногрупниця, кримська татарка.
«Моя родина тебе чекає, — сказала вона. Я так ридала від страху, що вони вирішили мене забрати. Це був порятунок, який я не забуду ніколи. Ми сиділи в селі під Сімферополем, дивилися українські новини й вірили в перемогу. Це допомогло мені морально не зламатися».
Пастка окупації: чому не вдалося виїхати раніше
Юлія часто чує питання: "Чому ви не поїхали?". Відповідь криється в складних фінансових та бюрократичних обставинах. На той момент вона була на третьому курсі, отримувала стипендію 728 гривень і не мала іншої фінансової підтримки.
Спроби перевестися до Вінницького медичного університету імені Пирогова виявилися марними: хоча обіцяли бюджетне місце, у гуртожитку відмовили, а винайняти житло переселенцям із Криму чи Донбасу в ті роки було майже неможливо через дискримінацію в оголошеннях.
Більше того, державні органи України на той час запевняли студентів, що дипломи, видані на окупованих територіях, будуть дублюватися. Однак ця процедура діяла лише до 2016 року. Юлія випускалася у 2017-му і залишилася з дипломом, який Україна вже не визнавала автоматично.
Деградація освіти та медицини
Освіта Юлії розділилася навпіл: три роки за українською системою і три — за російською. Вона відзначає різке падіння якості навчання після 2014 року.
- Українська система: Кредитно-модульна, де студенти мали вчити щодня, отримувати оцінки на кожній парі та здавати підсумкові модулі.
- Російська система: Оцінка ставилася лише за іспит. Можна було не вчитися весь семестр, списати на екзамені й отримати "п’ятірку". Це призвело до появи сотень "липових" відмінників.
Після навчання Юлія працювала в кримській медицині. Вона розвіює міфи про "безкоштовну та якісну" російську медицину:
«Медицина в РФ — страхова. Пацієнти кричали про безкоштовність, але ми просили їх купувати елементарне: воду, памперси, пелюшки, зеленку. Росія вклала гроші в ремонти для "показухи", але препарати були жахливої якості. Фальшиві ампули для анестезії, венозні катетери, що дряпали вени, браковані шприци».
Також вона зазначає, що старе європейське обладнання, закуплене Україною до 2014 року, працювало без обслуговування 11 років, тоді як нові поставки з Білорусі значно поступаються за якістю.
Виїзд та спалення паспортів
З 2019 року Юлія з чоловіком готували ґрунт для виїзду, займаючись легалізацією документів в Україні. Переїзд був запланований на березень 2022 року в Ірпінь. Повномасштабне вторгнення 24 лютого застало її в Криму.
Перебувати на півострові стало нестерпно: техніка з літерами "Z", агресивна пропаганда та підтримка війни з боку деяких колег змусили діяти швидко. Щоб виїхати, Юлії довелося створити "ватний" профіль у соцмережах для проходження контролю. Маршрут пролягав через Москву до Єревана (Вірменія).
Перше, що зробило подружжя, прилетівши до Вірменії — знайшло площу імені Тараса Шевченка та публічно спалило російські паспорти.
«Позбутися цього паспорта було так класно! Це була точка неповернення. Коли вони горіли, мені хотілося, щоб горіла вся Росія. Тепер ми "популярні особи" для ФСБ, але це була свобода».
Сьогодення та мрії
Зараз Юлія перебуває за кордоном, де займається підтвердженням свого медичного диплома. Вона продовжує дистанційне навчання в Україні, хоча шлях підтвердження кваліфікації виявився довшим, ніж саме навчання в Криму.
На питання про мрії Юлія відповідає прямо: перемоги України та повного зникнення агресора. Свій "щоденник окупації" вона продовжує вести, аби світ знав: у Криму залишається багато людей, які чекають на повернення додому, але їхні голоси часто заглушені окупацією.
