Джумбер Нішніанідзе - легендарний власник "Темпу"

Перш ніж знайомитися із життєписом Нішніанідзе, пропоную не згадувати про його минуле. У кожного свої методи заробляння грошей, і засуджувати власника «Темпу» чи вигадувати неправдоподібні версії про нього не будемо. Досить сказати, що Джумбер Нішніанідзе народився 1948 року в Грузії. Життя занесло його у Воркуту, а потім Джумбер одружився на українці й приїхав до Шепетівки. Це середньостатистичний райцентр у Хмельницькій області, який блискуче був описаний в легендарному творі Ільфа і Петрова «Золоте теля». Пам’ятаєте? «Ну його до біса! — з несподіваною злістю сказав Остап. — Усе це вигадка, немає ніякого Ріо-де-Жанейро, й Америки немає, й Європи немає, нічого немає, і взагалі останнє місто — це Шепетівка, об яку розбиваються хвилі Атлантичного океану».

Попри те, що Нішніанідзе займався водним поло (навіть був майстром спорту), він вирішив створити в місті власну футбольну команду. Але не просту, не лише обласного масштабу, а таку, щоб із часом могла на рівних змагатися з київським «Динамо». Напевне, в той момент багато хто дивився на бізнесмена, як на божевільного, сприймаючи його плани й задуми, як щось несерйозне й жартівливе. Але Нішніанідзе невтомно робив свою справу. Першим кроком, що ознаменував будівництво боєздатного котективу, можна назвати запрошення в команду відомого фахівця Іштана Секеча, який на той момент уже мав звання заслуженого тренера Таджикистану, України та Узбекистану. Іштван Йожефович недавно мені розповів одну історію про Джумбера Нішніанідзе: «У Шепетівці сталося певне перевтілення команди. Після першого мого року роботи на посту головного тренера команда вийшла в першу лігу. Із часом «Темп» узагалі здобув право виступати у вищій лізі. Що стосується Нішніанідзе, зазначу, що він не просто витрачав гроші, він справді любив команду. Одного разу наш президент прийшов на передматчеве тренування й сказав, натякаючи на свої минулі звитяги у водному поло: «За такі преміальні, які вам платять, я би всю воду в басейні випив».

У вищій лізі все йшло не зовсім гладко, але Нішніанідзе знав, що робити. Перед ним стояла чітка мета, відтак він її досяг. Після певного застою й тренерської плутанини Джумбер знайшов вихід — на посаду наставника він запросив Леоніда Ткаченка. Екс-тренер збірної України зібрав солідну команду з такими тогочасними зірками, як Сергій Скаченко, Олег Колесов, Олег Деревинський, брати Капанадзе, Георгій Кондратьєв. І «Темп» одразу посів 9 місце у чемпіонаті України. У Шепетівці були обіграні «Шахтар», «Дніпро», «Чорноморець», а київське «Динамо» на рідному стадіоні не змогло перемогти «вискочок» із райцентру. Більше того, 19 вересня 1993 року на шепетівському «Локомотиві» спостерігати за матчем «Темпу» та «Динамо» зібралося 20 тисяч глядачів! І хоча команда Нішніанідзе програла з рахунком 0:1, але це справді унікально досягнення маижо половина місга (у Шепетівці жило трохи менше 50 тисяч людей) зібралася на стадіоні!

Екс-гравець «Темпу», а нині тренер збірної Білорусі, Георгій Кондратьєв, із теплотою згадує про шепетівський період кар’єри: «Президент клубу Джумбер Нішніанідзе ставився до нас із повагою - міг зайву копійку дати, коли добре зіграємо. Зрозуміло, неофіційно: р-р-раз— і по 100 доларів підкине з кишені красиво. Першу зарплату в українських купонах нам із Сергієм Гомоновим видавав його брат Шота, який також працював у клубі. Приніс отаку сумку купонів» (широко розводить руки. — Л. К.).

Раптово в Нішніанідзе почалися фінансові проблеми. Ткаченко залишив тренерський місток, і це трохи підкосило команду, але на зміну тренеру й кільком лідерам прийшов Реваз Дзодзуашвілі та дюжина грузинських легіонерів. В одному з матчів у складі «Темпу» я нарахував 10 грузинів і лише одного українця — Ігоря Тимощука — у стартовому складі.

Говорити про Джумбера Нішніанідзе зі сторони можна багато, але краще дати слово тим людям, які працювали з ним пліч-о-пліч не один день. Головний тренер легендарного "Темпу" Леонід Ткаченко в одному з інтерв'ю згадує: «Нішніанідзе створив просто таки унікальну команду, безкорисливо вклавши всі свої кошти у футбол. Бюджет «Темпу» на той час складав півмільйона доларів. Команда існувала на гроші однієї людини! Жили ми в покинутому піонерському таборі, спочатку навіть без електрики. Зате поле наш президент зробив буквально за три місяці. Та ще й яке! Провідні клуби країни мацали траву і не вірили, що вона натуральна, а не штучна. Я очолив «Темп», коли команда йшла в трійці лідерів першої ліги, а наступного року ми обіграли «Дніпро», «Шахтар» і зіграли внічию в Києві з «Динамо»! А головне — «винесли» «Металіст» у першу лігу. Отой матч для мене був надпринциповим. Із величезним теплом згадую про цю людину. Більше п 'яти років ми з ним не бачилися. Кажуть, зараз він важкохворий, до того ж, залишився грошей. Коли я працював у Саратові, допомагав Джумберові матеріально. Потім наш зв 'язок обірвався». Так відгукувався про Нішніанідзе Леонід Іванович 2008-го.

Утримати «Темп» на плаву бізнесменові не вдалося. Команда вилетіла з елітного дивізіону. Про те, як складалося життя Джумбера Нішніанідзе впродовж наступних років десяти, сказати складно. Одні вісті про нього доходили із Чернівців, інші — з Києва. Але остання, сумна, прилетіла з Криму — саме там 26 березня й спочив творець головної гордості Шепетівки. На стадіоні «Локомотив», який був для Джумбера Григоровича другим домом, відбулося прощання з одним із найуспішніших і найколоритніших власників футбольних клубів України початку 1990-х.