Відомий психолог філософ Юнг якось висловився про те, що світ висить на тонкій ниточці людської психіки… Що гарантує йому самозбереження і розвиток? Складність і вичурна, багатогранна, многолика гамма переживань і відчуттів. Так, вона має бути присутня і властива художнику, митцю… Таку творчість можна порівняти з незбагненною гарною чудернацькою квіткою… таємничою і трохи холодною, не кожному зрозумілі такі творіння. А є творчість, яку можна порівняти з милими, дорогими, доступними кожному серцю, ромашкою і волошкою, які не менше прекрасні. Така творчість, як і вони, підкупає доступністю, пронизливою щирістю, теплотою. Саме так я розцінюю поезії молодої поетеси Олени Ладнік.  Читаючи її вірші, розумієш, що світ не з’їхав з глузду, він продовжує базуватися на вічних цінностях, без двоякої моралі. Кохання, вірність, дружба, щастя материнства, патріотизм, здоровий глузд і незаймана щирість – ось основні риси творчості Олени Ладнік, яку представляю сьогодні. Якось тепло і затишно стає на душі від віршів цієї Родзинки. Саме так називався конкурс Краси, який перемогла вона серед багатьох претенденток-шепетівчанок не лише завдяки красі, а й завдяки розуму і чудовим людським і професійним якостям. З того часу і спостерігаю за цією Родзинкою, з задоволенням представляю її вам.

Цього разу засідання літературно-мистецької студії «Доля» відбулося 11 листопада в АРТ-кафе «Хвилинка». Розпочали засідання з привітання господаря АРТ-кафе, самобутнього художника Володимира Мирончука з персональною виставкою, яка діє в музеї ім. М.Островського. Переглянули фотоальбом його картин.

Вимивають дощі закіптявлені рани Майдану,
Та чи зможуть відмити просякнутий кров’ю асфальт?
Хто життям заплатив, щоб отримати волю жадану,
Залишився у серці, та зник із запроданих шпальт.
Наша воля ще марить, не може піднятися з ліжка,
Їй далася взнаки з водометів полита зима.
Кажуть в пекло йде шлях, а до раю вузенька доріжка,
Тож найкращих до бою покликала знову сурма.
Ну а решта мовчить, бо не знають, що треба казати
( із верхів не дали однозначний для цього указ).
Кого славити? Волю? А раптом прийдуть федерати,
То за довгий язик розплатитись прийдеться не раз.
Та й зручніше просидіти нишком у теплій квартирі
(Сотні років покори наклали кайдани раба.)
З України летіли лелеки спокійно у вирій,
Повертатися стали— кричить двоголовий з герба.
І злетіли за хмари питати поради у Бога,
Чи летіти назад, чи мостити для діток гніздо?
І Господь відповів «В Україну прийде перемога,
Коли змиють дощі із асфальту кроваве бордо,
Коли стануть народом, не будуть покірно мовчати,
Коли рабські кайдани нарешті впадуть із душі.
Стане мирно на вік. Тільки пісня небесна качати
Буде докором тим, хто продав рідний край за гроші.»
Олена Іськова