Кохання змушує нас жити

Затишна, тепла, приємна атмосфера сприяла літераторам повніше розкрити свої таланти. І хочу сказати, що очікування не підвели. Леонід Жмурко, як ніколи, прочитав багато нових віршів рідною мовою. Молода і наполеглива Іванна Ліщук, а це був саме її творчий вечір, ознайомила присутніх з багатьма віршами, які раніше не читала. Надзвичайно приємно, що цього року нашу студію поповнили  молоді таланти. Це Іванна Ліщук, Павло Лукаревський, Олена Поліщук (Ладнік), Олена Сущенко і Дар’я Голуб. Молоде покоління доказало, що не знехтувало духовні цінності старших товаришів, не втратило в патріотичних відчуттях. Яскравим прикладом є Іванна, в творчості якої патріотика займає чи не головне місце.

Народилася вона 1 лютого 1990 в  місті Шепетівка. До 9-го класу навчалась у Мокіївській сільській школі, потім закінчувала  Шепетівську  школу №6. Закінчила Шепетівське медичне училище по спеціальності медична сестра. Працює рентгент-лаборантом в Шепетівській ЦРЛ.  Разом з чоловіком Володимиром виховує двох діток: Владислава і Софійку. Донечці всього 6 місяців, але Іванна знаходить час, щоб не пропустити засідання в студії. Любить вишивати, в’язати. 
Любить природу, особливо кохається в квітах, у їх живій незрівнянній природній красі. Вірші пише з 12 років. В її поезії любовна лірика, філософська і патріотична. Останнім часом написала декілька віршів для дітей.

Люблю тебе, Вкраїно-ненько

Ти, мов сорочка вишивана,
Така барвиста і ясна!
Вкраїно-ненько, ти кохана,
У моїм серці ти одна!
Люблю твої сади квітучі,
Люблю тебе, як вперше і востаннє.
Люблю твої рівнини й кручі,
Люблю тебе від рання до смеркання!
Люблю тебе, і, щоб там не казали,
Що ти обідрана, зацькована й нещасна.
І що тебе до нитки обібрали,
Та все одно, для мене ти прекрасна.
Ще вдавляться собаки-ненажери,
Із поля хлібом запашним.
Зламають зуби ще об скелі,
Від жадібності горло здушить їм.
Оспівувать тебе  я не втомлюся,
Твоя земля  сховає ж бо мій прах.
Усім єством, що українка, я горджуся.
Й навіки восхвалю в своїх віршах.

Останні місяці кожен з нас не може думати про щось інше, крім війни на Сході країни. Іванна теж  не один вірш присвятила цій болючій темі.

Посивіла моя Україна

Посивіла моя Україна,
Очі кров’ю її запливли.
Тільки видно з їдучого диму,
Як воюють за неї сини.
Не цвітуть в її серці каштани,
Потоптались по грудях її.
Гострий меч по руків’я  ввігнали,
Що скували з неволі  й  брехні.
Молоду, квітучу країну,
Роздирають на шмаття злі пси.
І плюють, і стріляють їй в спину,
Пси, що владою звались вони.
Встань, Тарасе, устань подивися,
На нещасну  Вкраїну твою.
І за неї ти там помолися,
За знедолену матір свою.
Посивіла моя Україна,
Постаріла, немов би навік,
З вітром вчора іще гомоніла,
А сьогодні – руїна в вогні.

Ще ніколи людське життя не мало такої високої і, водночас, низької ціни, як сьогодні.

Людське життя

Життя людське
Творіння Божих рук.
Нам істин цих
Ніколи не сягнути.
Один лиш крок
Від щастя до розлук.
Й від правди до брехні
Важливо не звернути.
Життя людське-
Це дар небес безцінний.
Його потрібно вміло пронести.
Життя людське-
Історія нетлінна-
Мить вічності,
Що треба зберегти.

Іванна пише вірші, як патріотичного, так і ліричного спрямування. Її вірші є закликом берегти рідну землю, захищати її від ворогів.

Чи знаєте ви істини прості

Скажіть, ви пам’ятаєте про тих,
Хто нас від смерті ТАМ обороняє?
В яких надія у очах сумних,
Мов вічний вогник не згасає.
Чи знаєте, на чому вони сплять?
На білих постілях,  а  чи під небом чистим?..
І на сніданок що вони їдять
Під шквальним кулеметним свистом.
Чи знаєте, що бачать вони в снах?
Та чи цікаво істини для вас ці  знати?
Що в тих видіннях у сльозах
До них приходить рідна мати.
І, мов в тумані, поглядом спитала
Чи до грудей пригорне ще колись,
Чиї маленькі рученята цілувала,
Що до її обличчя з ніжністю тяглись?
Ви знаєте та тільки мовчите.
Вони ж просякли запахом війни.
Закони ваші, мова не про те,
Солдату знать, чи доживе він до зими…

Такою не байдужою, а вболіваючою за всіх і все є ця молода патріотка. Слово Іванни переповнене щирим почуттям, сповнене любові і болю до рідної країни і її захисників.

Душа солдата

Дивлюсь на небо – зірка засвітилась.
Раніше тут не сяяла вона.
Не мрія це чиясь здійснилась-
Душа солдатська ще одна.
Душа що землю захищала,
Що серцем всім була за Україну.
Для ворога свинцю не шкодувала
Й хотіла вільно дихать безупину.
Вони ж сказали відступають
Та небо знову знову плаче «Градом».
Лишень свою ж бо правду знають,
За це ж і згинуть, наче гади.
А я усе дивлюсь на зорі,
Якби ж усі вони упали,
Для матері забулось горе,
Щоб душі ці живими стали.

Тема кохання залишається однією з головних в її поезіях.  Молода жінка знає ціну цьому почуттю.

Кохання

Кохання словом не опишеш,
Його потрібно довести.
Його так просто не осилиш –
Потрібно вміти пронести.
Його не просто так збагнути -
Це неосяжне почуття.
Його не легко повернути,
Подарувати знов життя.
Що головного є в любові,
Що битись змушує серця?
Оправдана лиш сила слова
Дає нам віру в майбуття.
Кохання змушує нас жити,
Забути спогади сумні.
І цінувати щастя миті,
І наяву прожити, мов у сні.

І звичайно вірш –звернення до коханого чоловіка, якому довірила своє життя і життя двох маленьких діток – синочка і донечки.

Пообіцяй мені, що ти не зрадиш.
Ніколи в світі ні на що
Кохання наше не зміняєш.
Пообіцяй мені, що крізь життя,
Ти пронесеш  і вниз не зрониш
Сердець одвічне почуття.
Нас небеса з тобою повінчали,
Коли ми не були з тобою поряд.
Вони про нас щось більше знали!
Пообіцяй  мені 
І не залишиш наодинці.
І в щастя  мить, й в хвилину горя.
Ти вічність, подих  мій, моє бажання.
Ти мрія, що здійснилась.
А ймення  їй – кохання…

І яка матуся не наспіває колискову своїй коханій донечці чи синочку. Іванка теж не виняток.

Спи, синочку, тихо-тихо,
Хай обійде тебе лихо.
Нехай зірка сон осяє,
Хай ніколи не згасає.
Бачиш, місяць, наче квітка,
Що на небі враз розквітла.
Не зів’яне він ніколи,
Бо у снах цвіте з тобою.
А вірш  «Жити варто» підсумовує все, що Іванна хотіла сказати у своїх поезіях.
Усе минає в цім житті,
Усе минає…
І сонце вічно на Землі,
На жаль, не сяє.
Усе мине
Печаль, розлука,
У вічнім сні усе значне.
Любов і мука…
Усе забудеться колись,
Усі слова…
Усі мрії, що збулися,
Зима й весна.
Та варто жити на Землі,
Заради миті.
Заради подиху душі,
Все ж варто жити!

Щораз на літературних вечорах, які проводить літературно-мистецька студія «Доля» зустрічаються два покоління письменників – молоде і старше.

Старшу сторону представляють Василь Ющенко, Анатолій Малюк, Катерина Дяченко, Анатолій Слободенюк, Віра Кухарук. Досвідчені поети відкривають перед молоддю творчу душу, розказуючи свої давні спогади, пов’язані із першими віршами та творчим життєвим шляхом. Поети зачитують свої патріотичні вірші, чим піднімають дух слухачів. Після них слово беруть молоді таланти. Приємно, що молодь теж не відстає від старших колег.  Молоде покоління не раз доказувало, що воно не знехтувало духовні цінності своїх попередників, не втратило в патріотичних відчуттях.

Ми щиро раді, що патріотизм на Шепетівщині поширюється, що не забуваються героїчні події Майдану та популяризуються українські мова та культури.