Вимивають дощі закіптявлені рани Майдану

Саме з цього вірша молодої талановитої поетеси Олени Іськової, заступника директора Вербовецької ЗОШ,  вчительки німецької мови, 4 листопада в читальному залі бібліотеки ім. М.Коцюбинського розпочалася презентація нової збірки поетичних віршів «Небесна сотня» членів літературно-мистецької студії «Доля».

Об’єм збірника – 252 сторінки, з них 80 сторінок зайняли матеріали про Героя Майдану Дзявульського М.С., які зібрав краєзнавець Володимир Шулик. Галина Слюсар, завідувач краєзнавчим відділом, ознайомила присутніх з автобіографією Миколи Степановича та спогадами його побратимів.

Крім того, до збірки увійшли вірші Олени Іськової, Віри Кухарук,  Леоніда Жмурко, Катерини Дяченко, Сергія Доскача, Іванни Ліщук, Геннадія Сівака, Анатолія Малюка, Антоніни Осецької, Олени Сущенко,  Павла Лукаревського, Олени Поліщук, Надії Сондей,  Ольги Личик, Олени Кравчук,  Марії Карнаух,  Миколи Марходея, легенда Зінаїди Русняк (Зубарєвої).

Герої Небесної Сотні… Ще досі не знаємо точного числа загиблих…Ще ніхто не відповів за вбитих… Це біль великий для кожногоукраїнця, якому не байдужа доля її Героїв.

Саме події, які відбувалися на головному Майдані країни,  явили нам цих героїв.

Звичайні люди, мирні громадяни (учителі  та студенти, підприємці та журналісти, вчені та академіки, художники та музиканти, громадські діячі та прості робітники), які не були,  ні екстремістами, ні терористами, ні фашистами, як їх називали брехливі російські та деякі українські ЗМІ,вийшли на Євромайдан, щоб відстояти своє право на краще майбуття. Люди, які жили у різних куточках України і були такі різні, були схожими між собоюсерцями, у яких, на перекір безвір’ю, безнадії та ненависті, жили віра, надія та любов. Віра – у перемогу добра над злом. Надія – на краще майбутнє для своїх дітей. Любов – до України, справжніми синами якої вони були, є і будуть.

Протягом всіх років незалежності  ми поволі звикали до неправди, яка панує всюди, до корумпованих чиновників, які протягом десятиліть безсовісно крадуть народне добро, до злочинів, які рахуємо  за норму. Любу брехню багато з нас сприймають за правду...  А подивіться, як нас уміло переконують, що взагалі нічого змінити не можливо.

Повстати проти системи цинічної брехні та фальші здатні тільки справжні герої. Саме так вчинили воїни «Небесної сотні». Вони вирішили, що краще вмерти за правду, ніж все життя жити у брехні.Не надіялися на “когось”, не ховалися за чужими спинами. Вони почали із себе міняти цей світ із думкою: «Як не я – то хто ж».

Вони загинули, але розбудили почуття патріотизму в кожному з нас. Члени студії «Доля» першими відгукнулися віршами на лютневі події.

Ведуча Зінаїда Романюк, завідувач відділом обслуговування бібліотеки, ознайомила з віршами більшості авторів. Власні вірші читали Катерина Дяченко, Віра Кухарук, Леонід Жмурко, Іванна Ліщук, Анатолій Малюк, Василь Ющенко, Людмила Петрова (Лахай). Щодо останньої, то вона вперше була на засіданні студійців. Людмила Василівна пише вірші  ще з шкільних та студентських років. Вона філолог, в  даний час очолює ДНЗ в селі Велика Брикуля.

Катерина Дяченко прочитала вірш «Чорний сніг» - присвята Михайлу  Гаврилюку, якого піддали тортурам на морозі.

Очі нації ворон викльовує злий,

Палить кулями груди і спину,

Нищить Правду і Волю не зайда, а свій…

Нищить люд твій і землю, Вкраїно.

Сере дня, серед ночі йде сніг, чорний  сніг,

Вороння коло жертви живої.

Мітки болю  в героя від чуба до ніг,

Чорносотенців ери нової.

Слід від босих підошв заміта чорний сніг,

Гола постать на втіху морозу.

Б’є перевертень правду  святу  навідліг,

Шле погрози, прокляття  герою.



Та стоїть нездоланна,

В мороз лютий вбрана,

Сильна, мужня і горда  Людина.

Вірить – в серці кривава загоїться рана,

Буде вільною вся Україна!

Не здолають повіки, майданівці, вас,

Ні  тортури,  ні люті морози.

Честь і Правда із вами,

І прийде той час,

Коли висохнуть матері сльози.

А ще пропонуємо її вірш-присвяту Герою МайдануМиколі Дзявульському.

Десь там, за чорними димами,

Де має сонечко зійти,

Лежить солодкий  шлях до мами…

Тобі  його вже не пройти.

Гіркі роки, віки, століття –

Матуся сина вигляда.

Знов катування, знов жахіття,

І кров рікою, як вода.

А вбивцям байдуже проклятим,

Нема кому біду спинить.

Лицем до неба на асфальті

Народ розтерзаний лежить.

Його вина – в бажанні жити,

Навчатись, працювати, любить.

Наказ кривавий – знищить, вбити,

Від злості нелюд весь тремтить.

А там, за чорними димами,

Матуся  сива сина жде.

Іде  розстріляне катами

У вічність плем’я молоде.

Катерина Дяченко

Леонід Жмурко, який донедавна писав тільки російською мовою (далися взнаки 10 років, які провів на заробітках в Сургуті), почав писати гарні вірші рідною.

Палають шини знову на Майданi,
горить вогонь даремних сподiвань.
Де змiни  тi– обiцянi, бажанi?
Заполонила владу тая ж твань.
«Крапленiкарти» всюди в кабiнетах,
а бiдаки – йдуть в бiльшiзлидарi.
Ми тонемо  у боргових тенетах,
а Сотнi наводняють цвинтарi .
-----------------------------------------------------
Хто був за те, щоб роздiлить Вкраїну -
сидить… як i сидiв - в Верховнiй Радi,
як i стрiляв, стрiляє нам у спину…
О, горе нам – грошва завжди при владi.
Гей-гей – народе, доки нам терпiти,
оте свавiлля, iоте знущання?!
Нас проклянуть за бездiяльнiсть дiти,
за ту покору рабську iмовчання.

Леонід Жмурко 

Іванна Ліщук, молода поетеса, написала багато патріотичних віршів. Вона цього року долучилася до студійців, але зайняла достойне місце серед молодих самобутніх поетів. Іванна прочитала вірш «Вічна пам’ять героям Євромайдану».

Їх не поверне більш ніхто,

Тих, хто в бою злягли кривавім,

Котрі за волю, за добро

Німої смерті не боялись.

Їх ніколи ніхто не забуде -

Ні народ, ні Вкраїнська земля.

Защемило від болю у грудях,

Що в обійми свої прийняла.

Та душа цих Героїв нетлінна,

Бо живі вони в наших серцях.

Славу їх пронесуть покоління,

До небес підіймуть у піснях.

Та не буде вже в матері сина,

Лиш надгробок сирий на землі.

Він загинув за долю Країни.

Честь і слава вовіки! Амінь.

Іванна Ліщук

Багато шепетівчан з цікавістю чекають в YouTubeнових віршів Сергія Доскача, вчителя російської мови та літератури, який народився в Норільську, але є щирим патріотом України.

Страна глупцов, страна звериных лиц,

Воинственных до одури нахалов,

Избороздивших рынки всех столиц.

Ворующих в отелях что попало.

Мы не рабы, мы хуже, мы скоты,

Хозяином поставленное  в стойло.

На теленовости  мы разеваем рты,

И душим злость в  угаре  алкогольном.

Все чаще снится в беспокойных снах

Заветная бутылка  кока-колы.

И отражён в затравленных глазах

Наш верный друг – заокеанский доллар.

Мы позабыли, что такое честь,

Стоим за двести гривен на парадах,

И ковыляем в  бездну во главе

С Верховной необузданною  Радой.

Оплот коррупции и разного жулья,

Дорог разбитых  и надежд  разбитых,

Где свет страны – врачи, учителя

Живут беднее дармоедов сытых.



На тротуарах грязь и  в душах грязь,

Сознанье  в паутине безнадёги…

Стоит народ великий, матерясь,

У сказочного камня на дороге.

И нет уже ни силы, ни ума

Пойти нам прямоезжею дорожкой,

Всем  жаль себя  и своего коня,

Хоть он хромой, слепой, глухой и тощий.

Всем жаль себя, всем  жаль себя, и вот

От жалости к своей  персоне млея,

Живём мы на земле – большой народ,

Живём, как звери, лучше  не умеем…

Страна  волхвов и княжеских побед,

Где на днепровских кручах величаво,

Встречая первый огненный рассвет

Взяла святая Русь своё начало.

Страна любви, где вашу грусть и боль

Разделят, где найдёте вы подмогу,

Страна добра, где гостю хлеб и соль

Преподнесут у каждого порога

Край спелых вишен и степных ветров,

Где с добротою свет души повенчан,

Хмельных признаний, звёздных вечеров.

И самих обалденных в мире женщин…

Страна тепла, улыбок и цветов,

Восходов светлых и закатов тихих,

Душевных песен  и певучих слов,

Страна открытий и имён великих.

Здесь жил Шевченко, Гоголь и Франко,

Творил Булгаков и лечил Амосов,

Играли Роговцева, Ступка, Степанков,

Рос Королёв, путь проложивший  к звёздам.

Страна, в которой  сбросив тяжкий  груз,

Народ прозревший свёрг царя-изгоя…

Здесь был Майдан, и за свободы вкус

На баррикадах гибли, как герои.

Страна, где каждый свою веру чтит,

Где притеснений нету  и в  помине…

Москаль не тот, кто здесь на русском говорит,

А тот москаль, кто ненавидит Украину.

Ты  победишь, иль  выйдешь из борьбы?

Я это разгадать смогу  едва ли…

Две жизни, две дороги, две судьбы.

Две разных стороны одной медали.

Что ждёт тебя, страна моя, в пути?

Каков твой  выбор – к свету  или  в бездну?

Включи мозги, не сгинь, не пропади,

Смети врагов и заново воскресни!

Сергей Доскач

Геннадій Сівак, як понад 22 роки проживає в Ізраїлі не тільки не забув рідної мови, але відгукнувся на всі події, що відбуваються в країні десятками віршів.

Біда прийшла  в кожну хату,
Плаче ненька  рідна,
Буде  завжди    сумувати,
По  синам загиблим…
Бо  вони не повернулись,
На Майдані вбиті,
Там на віки залишились,
Батьківщини  діти…
Горять   у темряві свічки,
На серцях журба,
Буде біль народу вічна,
Убивцям ганьба…
Та схилилася калина,
У скорботі держава,
З колін знялася  Вкраїна,
Усім Героям Слава!

Геннадій Сівак

До збірки увійшли кілька патріотичних віршів Анатолія Малюка. Один з них «Голос Майдану»:

У нас забрали фабрики й заводи.

Колгоспи розтягнули, як могли.

Добралися й до нашої свободи

Й на наші груди каменем лягли.

А нам лишили чорні монументи:

То Леніна, то Сталіна, то «гада».

Й проводять з нами в нас експерименти

Накинута нам із Росії «Рада» -

Єфремов, Чечетов і угро-фін Царьов

Та Симоненко з прапором червоним:

«Таварищи! В Союз єщьо войдем!»

Та чи війдеш… Швидше заклюють ворони.

Тебе, Єфремова, Олійника й Царьова.

Й не допоможуть вам червоні стяги

Й таваріщі з Москви та з Ізраїлю Льови -

Не вистачить їм сили, ні наснаги.

Ми ж буде мжить, ми вічні, не зборимі,

Хоч з нас мільйони люду полягло.

Ми не дамо загинуть Україні

І ще відродим місто і село.

І «Правду Комсомольскую» на смітник

Разом із монументом Леніна відправим.

Такий він наш Всеукраїнський Вічник:

Вкраїнське Слово й Сонячні заграви.

Анатолій Малюк

Не залишають байдужими читачів гострі поезії Антоніни Осецької:

МІй народе! Встаю на коліна,

Плаче серце і стогне душа...

Розривається все з середини...

Скільки може народ мій мовчать?

Сльози болю  з очей  моїх ллються,

Материнськеє серце болить...

А ГЕРОЇ вже не проснуться!

Ви хвилинку одну помовчіть!

Помовчіть, бо кров пролилася

І загинули кращі із нас...

На годину тиша вляглася,

Але це ляка повсякчас.

Чорний беркут повис над Майданом,

І керує ним зла сатана.

Прагне він закувати в кайдани,

Але воля народна жива.

Не зламати її, не здолати,

І не вбити нас, не залякати!

Антоніна Осецька

Зінаїда Русняк (Зубарєва)  намагається щораз приїхати з Хмельницького на засідання студії «Доля», і порадувати новою легендою, які почала записувати в Криму, і уже зібрала чимало цікавих розповідей.

Незабудка

Слава незабудок пішла не з степу, а з боліт. За старими переказами юнак, який палко кохав дівчину, пішов на болота, щоб нарвати для своєї коханої букет квітів. Вони кликали до себе з голубої галявини. Юнак пішов уперед. Як тільки ступив на голубий килим, то провалився у воду. Трясовина забрала його.

"Не забудь мене!"- були останні його слова. Так з"явилась назва цих квітів - НЕЗАБУДКИ.

А за новими переказами ці квіти виросли на Майдані у Києві після того, як Небесна сотня пішла до свого Отця у Небо... Їх розстріляні тіла "братами" лежали, як живі у трунах - горіли свічки,а жінки,сестри і наречені гірко плакали, плакала вся Україна. А на ранок із потоку сліз українців виросли блакитні квіти-незабудки, бо звитяга, мир і свобода одного кольору з Небом - блакитного.

Зінаїда Русняк

Олена Сущенко (ми уже знайомили читачів з творчістю цієї 16-літньої дівчини) має в творчому доробку чимало віршів про Україну, про війну на Сході країни. Ось її вірш «Слава Україні», який увійшов до нової збірочки:

Сяє сонце над горою, а місяць в долині.

В нашім краї  добрі люди. Слава Україні!

Слава нашим козаченькам, що за неї бились.

Слава Богу Всевишньому,що ми народились.

Ми живемо і радієм кожній божій днині.

У нас доля  щасливіша. Слава Україні!

Слава  нашим патріотам!.. похвала їм нині.

Ми живемо й будем жити!  Слава Україні!

Олена Сущенко

Павло Лукаревський з Кліментович, який цього року прийшов в студію, заявив про себе цілим циклом віршів-роздумів про майбутнє країни.

Боже, допоможи

Зберегти Україну.

Лихо від нас відведи,

Вдохнови кожну людину.

До миру народ приведи,

Проясни незрозумілу причину,

Не допусти, Боже, не допусти,

Падаємо в темну пучину.

Благаю тебе,

В цю страшну годину

Збережи Україну.

Павло Лукаревський

Ще одна молода шепетівчанка Олена Поліщук (Ладнік) мріє про гідне майбутнє для українців.

Герої кров за Україну ллють,

А беркут смачно у лице плюють,

Чомусь безсовісно спотворює події,

Колись така рідненька нам Росія...

А все не так, як кажуть на екранах,

Народ наш гине у крові і ранах,

За те, щоб ми майбутнє гідне мали-

Десятки, сотні вже життя віддали!!!

Олена Поліщук (Ладнік)

Надія Сондей з нами з часу створення студії «Доля». Її роздуми і заклики до боротьби у лютневі дні бачимо у вірші «Моя Україно!»:

Моя ти ненько, моя Україно,

Прости моїх братів, сестер,

Що мову ті твою згубили солов'їну,

що так її калічать кожен день.

Чия провина в цьому, я не знаю,

І суперечку ми ведемо кожен день.

Україно мила, ти моя єдина,

Прости, прости моїх сестер!

Чому цураєшся ти своєї України?

Чому калічиш вперто мову ти?

Ти, сестронько моя, ти, брате рідний,

Ми так єдині всі на цій Землі.

Візьмімся ж всі за руки ми сьогодні,

І дружно всі підемо ми вперед,

І скажем ми, як це велика Леся говорила:

"Сором хилитися, долі коритися,

Час твій настав з долею битися!"

Ти, брате мій, ти, сестронько моя кохана,

Відкрийте очі всі!

Не спіть, я всіх, до болю, вас благаю:

Не спіть, не спіть, до розуму прийдіть.

Своє тепло віддам я Україні,

Віддам народу я своє тепло.

І всіх я закликаю так зробити,

Щоб ми здобули волю на віки.

Надія Сондей

Ольга Личик теж відгукнулася на події віршем «Небесна сотня»:

«Сотня небесна»…  хто міг так назвати?

Загинули сини  наші  й брати.

За вбитим сином  голосила  мати,

І гіркою  сльозою,  Україно,  вмилась ти.

За що нам горе?  В кого запитати

Чому снайпера куля обірвала  життя молоде?

«Небесну  сотню»  будем завжди пам’ятати,

Щоб не топтали нас  ногами ніколи й ніде.

Я встану  і Богу  за них помолюся,

Щоб вони на тім світі  спокій знайшли.

Могилам  героїв  низенько  вклонюся,

Бо нашу  Вкраїну  вони зберегли.

Ольга Личик

Олена Кравчук, вчителька школи-гімназії, не залишилася осторонь і явила нам своє бачення Майдану. Олена Володимирівна пише з шкільних років, і у її творчому доробку чимало віршів на теми війни.

Сотня, сто діточок народних

Там, по  небу хмариною пливуть.

Зверху вниз на нас всі поглядають

Та надію всім нам подають.

Хто вони, а ви хіба не чули

Як у лютому Майдан у Києві лютів,

І на захист правди і народу

Молотова коктейль  у натовпи летів.

Хто кидав, за що, куди, навіщо?

Вирішив Майдан і не зпроста

Захищати волю Украіни

Встала правда, пролунало чітко: Вже пора.

Прокидайся,  мій народе, славний

Від Карпат до східних пластів надр,

Від північного кордону, лісосмуги

Аж до хвилі моря,  де стрічає Черномор.

Прокотилось, по країні і пронеслось,

Жити нам, чи бути разом, а чи ні.

Хтось руйнує всі наші всі кордони,

І бажає все загарбати собі.

Хижі плани породили наші браття

Ще задалегідь і вже давно,

І чекали запалить війни багаття.

Тільки нам чуття родини  не дало.

Встали українці мужньо, непохитно,

На Майдані піднялись всі на смерть

Захищати, боронити долю України

І права її, свободи, її твердь.

Перший, другий, десятий…

За десятком наступний пішов,

Так у вічність ступив і сотий…

У Небесну сотню герой.

Та не сотня, умовна назва,

Бо  загиблих більше було.

Українців героїв павших

Право Пам'яті здобуло.

Олена Кравчук

Віршем «Україні слава» відгукнувся колишній військовослужбовець Микола Марходей.

Є така держава-

Україна зветься.

Буде вічна слава,

Як народ  візьметься

Неньку-Україну

Та й сам боронити.

У державі новій

Будуть люди жити.

Якщо мова рідна

Нас всіх об’єднає,

То країна гідна,

Кращої немає.

Живи наша мово,

І наша державо.

Хай навіки-вічні

Україні слава!

Микола Марходей

А наймолодша учасниця засідання Дар’я Голуб, учениця шостого класу ліцею, прочитала вірш на тему сьогодення.

Друга частина засідання була присвячена творчості Марії Веніамінівни Карнаух, вчительки суспільних дисциплін  школи-гімназії. Саме події, які відбулися на Майдані, дали їй поштовх до написання поезій. На даний час авторка має чотири цикли віршів: «Історичні переспіви Шевченка», «Майдан», «Війна», «Лірика».

Пам'яті Небесної сотні

Квіти навколо й сльози, чорні стрічки горя.

Вкраїно,  сьогодні ти проводиш своїх Героїв.

Посипались "щирі " зізнання,  заяви, думки, інтерв'ю…

А де ж ви були раніше, чому не спинили чуму?

Навіщо в вогонь підкидали, не дрова, людські життя,

Невже ви не розуміли, скількох піде в небуття?

Невже ви забули тих 300, що в Хмеля найкращі були?

Чи тих, хто зимою під Крутами за волю життя віддали.

Тепер є вже Сотня Небесна, що прямо до Бога пішла,

вони заслужили безсмертя, віддавши за нас життя.

Тепер ви готові спільно іти в нове майбуття?

Та пізно, панове,  пізно, ви підете в небуття!

На той смітник історії,  де вічний сором  й ганьба,

Де душі загиблих волатимуть, що прощення вам нема...

Марія Карнаух

Марія Веніамінівна прочитала вірші «Відкрий, Вкраїно,  заплакані очі», «Ящик Пандори», «Чорний вівторок», «Опусти пекельну смертельну зброю, кате»,  «Синові».

Відкрий, Вкраїно, заплакані очі,

Витри сльози гарячі, гіркі,

Сонце зранку піднялось яскраве,

Ти пережила диявольскі дні.

Історія запише на скрижалі

Чорним огарком, спаленим в горні,

Оте страшне, влаштоване сафарі,

Де впали діти і дорослі у борні!

Чому так сталось, що оглухли,

Що оніміли у ці дні,

Що не прийшли до розуміння,

Й Арею владу віддали?

До нього Молох приєднався

І жертву взяв свою сповна...

Але чи зможе хтось сказати,

Убитих в чому є вина?

Так все влаштоване навколо

На зміну дню приходить ніч.

Та чи закриє пеленою землю

Стражденную і змучену від сліз?

Від сліз пекучих і гарячих,

Бо плачуть небо і земля

За тими, що пішли у вічність,

За матір- Вкраїну віддавши життя .

Марія Карнаух