За Шепетівським церковно-приходським літописом 1890-1891 рр. складеним священиком Г.І. Віленським: «Еврейское население м. Шепетовки как посвоей численности, так и по материальным с средствам составляет господствующее и во многих отношениях преобладающее население в местечке. Народонаселение местечка Шепетовки по своей народности рапределяется следующим образом: малоросов 42,3%, поляков католиков – 12,8% и евреев – 44,9%.»
Умови проживання євреїв відрізнялись в той спосіб, який визначала форма власності населеного пункту. До прийняття австрійської конституції 1867 р., на міста, що знаходились під королівською чи духовною католицькою формою власності поширювалась дія священних синодів та привілею “De non tolerances Judaies”, що вимагали від євреїв селитись за стіною, ровом або іншою перепоною. На міста, що знаходились в магнатській власності, дія цих обмежень не поширювалась, тому в таких містах сформувалась інша структура проживання.
Шепетівка до «смуги єврейської осілості» не відносилась, тому євреї тут мали право селитися. Вона була власністю польських магнатів, її власники були прогресивними на той час людьми, тому доброзичливо ставилися до співмешканців-іновірців, кожна етнічна громада одержувала свою територію. В кожному з районів міста були молитовні споруди різних конфесій: костел, церква, синагога. Такы мыста стали називати штетлами. Шепетівка теж на той час була таким містом, єврейським містом-штетлом. Назва походить від польского «мястечко», що на ідиш вимовляється як “штетл”, тобто “городок”.
Поселення євреїв займали значну частину середмістя Шепетівки. Вулиця з єврейськими будинками була місцем жвавої торгівлі. На центральній площі (нині сквер ім. 400-річчя Шепетівки) збирався щотижневий базар. Протягом року тут відбувалося чотири ярмарки. Євреї займалися в основному торгівлею, ремісництвом, надавали різні послуги мешканцям містечка.
Єврейські будинки відрізнялись від будинків місцевої хаотичної забудови. В основному це були скучені єврейські будинки під черепицею з дуже багатьма бічними прибудовами. Як правило, будувалися вони на напівпідземному цокольному поверсі, так званому «башке». У цокольних поверхах звичайно розміщувалися магазини і шинки, тому вхідні двері виходили прямо на вулицю.
Підвали будинків, розташованих на головній торговій вулиці були великі, що можна пояснити потребою у великих складських приміщеннях, у тому числі для зберігання вина, зерна. До прикладу, ще сьогодні можна побачити у підвальному приміщенні будинку колишньої бібліотеки по вулиці Судилківській 15 підвал, де лишилися великі чани та піддони для зберігання зерна. В місті ще зберіглося декілька будинків старої забудови, що мають безпосереднє відношення до історії його єврейської громади (знаходяться поблизу міського відділення поліції). Вони вважалися будинками заможних євреїв, деякі з них мали таємні ходи на випадок погромів або як їх називали «секрети». За описами того часу на будинках були старі деталі - різьба на балкончиках і піддашшях.
Магнати продавали євреям та звану пропінацію – право виробляти горілку чи вино та збувати в їхніх володіннях. Завдяки цим привілеям в центрі міста євреї тримали 12 трактирів, шинків і монопольок. Для мешканців міста корчми та шинки втілювали світські зв’язки, тут євреї обговорювали справи, шукали роботу, домовлялися про спільну торгівлю, складали ціни, торгували, мінялися, позичали та брали позики, ділилися новинами. Існують архівні документи щодо опису справи корчмаря із Шепетівки 1836 р., де лікар Кириченко із Заслава звинуватив Мошка Тележинського в отруєнні селян.
Губернська комісія встановила, що диякон з церкви купив сім відер горілки і запросив батюшку й мирян свого приходу на поминки. Селянину Михайлу Андреєву надвечір стало зле і наступного дня він помер. Врешті-решт слідство не виявило в горілці ніяких шкідливих інгредієнтів і відпустили Тележинського. [ЦДІАУ, Ф. 442., оп.1 спр 2246 («Об иследовании качества водки и трав, найденых у содержителя корчмы в Шепетовке» 1836) (Арк. 1-2, 5-7, 13-14).
У місті існувало два єврейських кладовища. На більш древньому за описами дослідників та свідченнях євреїв вже давно не було надгробків. За інше згадується у тому ж літописі Віленського, що воно знаходилось недалеко від площі і єврейських поселень, там розташовувалася церква, про що свідчать метричні записи 1754 року і, «в недалеком расстоянии на северо-западной стороне церкви, еще до сих пор поддерживается в чистоте и порядке древнее еврейское кладбище. Известно, что местные евреи еще и в настоящее время сохраняют какой-то благовейный страх к этому кладбищу и во дни некоторых своих праздников воздают там особую честь могилам древнего цадика Пинхоса бань-Абрама, который окружен у них ореолом великого чудотворца и о котором в памяти сохранилось много легендарных сказаний вроде того, например, однажды какой-то обманщик еврей хотел обмануть и самого Пинхоса, но не успел промолвить и несколько слов, как невидимая сила вытащила ему язык изо рта на три аршина. После того, многие стали умолять Пинхоса о пощаде, но великий рабби осталяс непреклонным. Так и умер этот несчастный...Впрочем, по другому варианту народных сказаний о Пинхосе, этот несчастный еврей был таки исцелен. Великий рабби не мог устоять перед плачем и слезами его детей и обратил свой гнев на милость. Но даруя исцеление, он вместе с тем, преподал важный урок – не быть впредь “шейшцем” т.е. шалуном”.
Відомо, що Шапіро Раббі Пінхас-цадік (єврейський праведник), один з основоположників хасидизму дійсно був похований у Шепетівці, його могилу було взято на облік ЮНЕСКО як памятку єврейської культури. Історія цадика, його чудові зцілення, повчання передавались в єврейських громадах світу з покоління в покоління, часом складно навіть визначити, що є правдою, а що легендою. Могила була певний час, допоки її не перенесли на міське (нинішнє) кладовище, паломництвом євреїв з усього світу. Та й сьогодні ще знаходять на могилі присипані землею записки від відвідувачів-євреїв. Шкода, що не зберегли цю пам’ятку в першозданному вигляді та й інші старовинні надгробки. Надгробки у євреїв шануються як святині. На жаль до нас не дійшла ця унікальна спадщина, оскільки єврейські надгробки зазнали рушійної сили не лише часом, а й людського вандалізму. Добре, що існують описи цих надгробків, зроблені Данилом Щербаківським у своїх дослідженнях під час експедиції Волинськими містами, в тому числі Шепетівкою у 1926 році. «Найбільш улюблений мотив (надгробків у Шепетівці) – розводи, але є і леви, леви парні, підсвічники, птахи й інше. На двох старих здибались крилаті дракони з левами й птахами, багато дерев’яних, але без орнаментики лише з написами вглиб ».
Щербаківський вибудовує цілісний образ єврейської спадщини містечка . Особливої уваги заслуговує опис шепетівської синагоги. Синагога грала центральну роль в житті єврейської громади, була її духовним прихистком. Тут вивчали Тору й Талмуд, розглядали як адміністративні так справи особистого статусу громадян, проводили щоденні богослужіння. Архітектура шепетівської синагоги не вирізнялась від інших, синагога кам’яна, яку могли дозволити собі громада, яка мала великі заощадження. Вона містила молитовну залу та своєрідний вестибюль-сіни («пуліш») у єврейській традиції. Східну стіну, звернену в бік Єрусалиму, ніколи не захаращували прибудовами. На той час існували синагоги фортечні, а потім вони втратили своє оборонне значення і їх витіснили аттики, як це є у Шепетівці.
В своїх щоденниках волинських експедицій Данило Щербаковський дає такий опис шепетівської синагоги: «…має барочні фронтони…на фронтонах декоративні поливні глечики, а з півдня два скульптурних леви на даху. Всередині дві менойри, прекрасні, литі з міді батьком ключаря, але по старим традиціям. Цей ключар каже, що такої ж роботи є менойри у Славуті і була у Заславі, але останню під час війни забрали москалі».
«Менойра в Славуті великої синагоги того ж майстра, що у Шепетівці (в 607 р. єврейської ери) [так званне «мале числення», без тисяч», - мається на увазі 5607 [1846] лита з латуні. В основі її трикутник трикутник ажурний, що з його кутів виглядають півпостаті лева, бика й орла. Вище ажурне коло з пташками. Ще вище самий підсвічник з дев’яти свічок. До масивного поршня з двох боків прикріплені по чотири кронштейни складної цільної композиції – в одній площі з нижніх уявляють собою руку, що тримає рослини, кінці яких стілізовані в голови грифів, у двох середніх вони з крилами. Кожна частина завершується розеткою-підставкою під ліхтар (зараз електрика). Внизу чотири леви на площадці з ажруним бар’єром, під яким вісюльки. Два леви під кронштейнами повернуті до стержня, а два других повернуті до нього. Кронштейн завершується одною свічкою й картушем з написом про те, що минойра зроблена в Шепетівці майстром Добвером».
Навіть за цим описом уявляємо собі, які прекрасні і вартісні речі творили єврейські майстри на Шепетівщині.
Уроки Української революції 1917-1922 рр. у вирі подій були втягнуті майже усі містечка Південно-Східної Волині, в тому числі і Шепетівка. В ході революції зазнавала реформування українська структура єврейської громади. Зокрема, в першій половині 1917 року було зліквідовано раввінати, функції яких, було передано єврейським громадським зборам. Архівні данні свідчать про вибори до них в Шепетівці. Єврейська громада не була байдужа до потреб української влади та армії. Створювались загони озброєної єврейської самооборони. Підтримували владу і економічно. В Шепетівці на той час існували національні економічні товариства, працювала єврейська гімназія і чотири приватних хедери. В той же час євреї приймали участь і в більшовицькому русі.
Не можемо оминути жахіття погромної стихії, які діялись на той час на Шепетівщині. Нині відомо, що в містечку діяли більшовицькі спецагенти, які підбурювали населення здійснювати єврейські погроми. Але не гребували погромами і українські військові частини. Зокрема, козаки першого Січового загону Біденка грабували шепетівські єврейські крамниці. Існує документ, який свідчить про процвітання отаманщини в українських військах. В ньому інструктор-контролер інформаційного бюро армії УНР від 24 березня 1924 р повідомляє: «в Ізяславському повіті безчинствують козаки Біденка. Наказав заарештувати Біденка, але комендант не має для цього сил. Біденко сказав коменданту, якщо той спробує його заарештувати, то Біденко заарештує коменданта» [ЦДАВОВУ, арк.10]. Учиняли погроми і денікінці та в шепетівських документах таких не зафіксовано.
Нарешті вщухають революційні бурі, проте перші роки радянської влади принесли євреями масовий терор і величезні страждання. Проведення економічних експериментів, пов’язаних з націоналізацією торгівлі призвели до зубожіння єврейського населення міста. У містечку почала поширюватись боротьба євреїв з радянським режимом, проголошувались лозунги, що закликали до боротьби з більшовиками. Про це йшлося на засідання секретеріату ЦК КП(б)У у звіті Н.І. Каттеля [ЦДАГОУ. Ф.1, Оп.20, Од.зб.4171, Арк 33]
Влітку 1929 року в Шепетівці пройшов мітинг, в якому взяли участь 900 євреїв (при тому, що єврейське населення містечка становило 2,5 тис. – тобто його розміри були вражаючими для містечка), на якому євреї виступили проти закриття синагоги і направили листа до Всеукраїнського Центрального Виконкому зі скаргою на дії влади, яка не лише закрила синагогу, але й вилучила книги та цінні для громади реліквії. [ДАХмО-Ф.Р.-945-Оп.1-Спр.510].
Невиправно тяжкими для євреїв Шепетівщини були наслідки Другої світової війни. Загинули найдавніші єврейські громади з їх культурою, звичаями, традиіцями. У шепетівському гетто на трьох спеціально відведенних вулицях, огороджених колючим дротом, було сконцентровано 6 тис. осіб, 4 тис. з них - діти. Сюди ж були загнані євреї із Судилкова. Неймовірна їх скупченість призводила до туберкульозу, шлунково-кишкових захворювань, епідемій тифу. Влітку 1942 року всі вони були розстріляні [ЦДАГОУ, арк.6-7].
В Шепетівці встановлено памятник розстріляним євреям. Довгий час не було монументу, жодного каменя, жодної таблички. За вбивством прийшло мовчання. Проте час змінився, сталінська політика антисемітизму відійшла. Ще певний час таврували безродними космополітами, засуджували за заборонені відносини із заграницею. Прийшов такий час, що на початок XXI століття євреї масово емігрували до Ізраїлю та інші країни.
Відносини євреїв з населенням не завжди складалися добре, проте епізодичні конфлікти не вплинули на загальну думку, що місто втратило цілий пласт самобутньої єврейської культури. Разом жили, страждали, любили. Це були численні сімейства зі своїми патріархальними традиціями, згуртованістю. Ми ще пам’ятаємо як ревнісно вони відзначали суботу, свої свята. А які страви готували, саме від них ми навчилися багато смаковитого і соковитого. І тепер фаршировану рибу, струдель і форшмак вважаємо частиною своєї української кухні.
Видатних людей єврейської національності теж дала наша земля:
- А.А. Ваймана, відомого вченого ассиріолога, що запропонував дешифровку протошумерської писемності;
- Михайла Гельфанда, вченого, член-кореспондента Російської академії ракетних, артилерійських наук, якому було присуджену державну премію СРСР за створення комплексу підствольного гранатомета до автомата Калашнікова;
- Петра Лєрнера, доктора медичних наук, автора двох сотень робіт, в тому числі 46 монографій
