Для досягнення цієї мети у листопаді 1939 року В. Сікорський створив польське військове формування – Союз збройної боротьби (пол. Związek Walki Zbrojnej, далі – СЗБ), який був попередником більш відомої в спільній українсько-польській історії Армії Крайової. Остання була однією із найчисельніших підпільних армій в тодішній Європі, головним завданням якої було здійснювати збройний опір проти німецьких та радянських окупантів.
Польська підпільна діяльність на окупованих територіях завдяки жорстким окупаційним умовам протягом тривалого часу мала стихійний характер та обмежувалась, здебільшого, проведенням військової розвідки. Збройної ж боротьби практично не спостерігалося. Причиною цього було, перш за все, нестача перевірених і досвідчених офіцерських кадрів внаслідок масових арештів, які проводили нацисти та більшовики. До того ж розвитку польської підпільної мережі заважало негативне й вороже ставлення до поляків місцевого українського населення, яке після 1941 року в переважній більшості вітало прихід німецької влади.
Серйозної шкоди польським підпільникам завдав також Радянський Союз проведеними депортаціями їхніх співвітчизників до таборів і місць примусового поселення вглиб СРСР у 1939–1941 роках. Радянська влада систематично і щоденно вивозила на схід людей, в тому числі в рамках цих акцій проводилось т.зв. очищення прикордонної зони.
Зауважимо, що окрім розвідувальної діяльності, СЗБ проводив і пропагандистську роботу. Центральним друкованим органом Союзу було видання «Інформаційний бюлетень», на сторінках якого велася антирадянська та антинацистська риторика. Основна ж ідея діяльності СЗБ полягала в зборі і накопиченні ресурсів для майбутнього повстання в момент взаємного виснаження сил СРСР і Німеччини у війні один проти одного.
Поряд з військовою розвідкою з вересня 1941 року СЗБ було започатковано діяльність відокремленої організації під назвою «Вахляж» (пол. «Wachlarz» – «віяло»), яка спершу знаходилась у підпорядкуванні Головної Комендатури СЗБ, а згодом – Армії Крайової. Існувала вона до березня 1943 року.
Завданням «Вахляжу» було проведення саботажно-диверсійної діяльності на окупованих німцями територіях від Балтики до Чорного моря, тобто мало відбуватись знищення всього, що допомагало німцям вести війну на сході. Головним чином, виглядало це як підтримка і допомога польського уряду та західних союзників (зокрема, британського уряду, який обіцяв забезпечити дві третини витрат для забезпечення діяльності «Вахляжу») для відступаючої на Східному фронті Червоної армії.
Територія діяльності організації була поділена на п’ять дільниць (odcinki), центр однієї з яких знаходився у Рівному. Диверсійні осередки (komórki) даної дільниці знаходились на усіх комунікаційних шляхах: на шосе по лінії – Рівне – Новоград-Волинський – Житомир – Київ; на південній гілці залізниці – по лінії Рівне – Здолбунів – Шепетівка – Бердичів – Козятин – Фастів – Київ; на північній гілці залізниці – по лінії Ковель – Сарни – Коростень – Київ.
Про особливу небезпеку і складність проведення конспіративної діяльності саме у Рівному згадує один з вояків 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової – Евґеніуш Рахвальський. Зокрема, у своїй праці «Була така зброя. Контакти Волинського округу і 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової 1942–1944» (пол. «Była taka broń. Łączność Okręgu Wołyń i 27 Wołyńskiej Dywizji Piechoty Armii Krajowej 1942–1944») він зазначає, що через те, що тут знаходилась штаб-квартира Генеральної округи Волинь-Поділля, контакти між учасниками польських диверсійно-розвідувальних груп були налагоджені з особливою скрупульозністю та обережністю.
Диверсійний осередок на території Шепетівки
Виник диверсійний осередок й на території Шепетівки наприкінці червня 1942 року. Відповідальність за його організацію була покладена на поручника Анджея Бухмана (псевдонім «Корсак»), у майбутньому офіцера штабу вищезгаданої нами 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової та Яна Новіцького (псевдонім «Довбур»). За два місяці до цього, у квітні-травні 1942 року, А. Бухман був завербований до «Вахляжу» у Варшаві поручником Армії Крайової Францішком Пукацьким (псевдонім «Ґзимс»).
Влаштувавшись на роботу кухарем та постачальником до фірми «Франц Дерсхайд» («Franz Derscheid») у Рівному, «Корсак» отримав можливість вільного пересування по місту і його околицями, що, власне, й допомогло йому створити тут в досить короткий час диверсійний осередок.
На початку липня з Варшави до них приєднався сам Ф. Пукацький, який і взяв на себе обов’язок очолювати «Вахляж» у Шепетівці. Під його керівництвом двічі було підірвано залізницю під вантажним потягом – під Шепетівкою та Бердичевом. А. Бухман, у свою чергу, підірвав військовий ешелон на трасі Шепетівка – Полонне. А наприкінці літа 1942 року він завдяки давнім знайомствам серед німецьких залізничників станції Шепетівка створив сілезьку диверсійну групу, яка, окрім надання інформації про рух локомотивів з Рівного до Києва, здійснювала також тихий саботаж: сипали пісок до букс – сполучних ланок між колісною парою і рамою вагона.
Наприкінці січня 1943 року диверсійні осередки рівненської дільниці увійшли до структури Рівненського інспекторату Армії Крайової. Однак це об’єднання фактично відбулось лише на папері, оскільки факт передачі мережі «Вахляжу» Округу Армії Крайової «Волинь» досить довго тримали в таємниці від керівників місцевих осередків. Про це не було відомо відповідно і Ф. Пукацькому, який на початку березня 1943 року організував підрив на залізничній колії Здолбунів – Шепетівка, в результаті якого кілька вагонів та локомотив зійшли з рейок. У липні того ж року він на чолі шестиособової диверсійної групи захопив німецький пост на залізничній станції Шепетівки.
29 липня Пукацький уже розпочав формування партизанського підрозділу «Ґзимс» в районі Шепетівка – Славута – Острог, головною метою якого був захист польського населення від дій Української повстанської армії.
Припинення діяльності «Вахляжу» і його розформування, як справедливо підкреслив відомий український історик Ігор Ільюшин, було спричинене, перш за все, небажанням поляків жертвувати на користь СРСР. Також не слід залишати поза увагою й той факт, що у важких умовах конспіративної і підривної діяльності бійцям «Вахляжу» вдалося, все ж таки, досягнути певних результатів. Саме завдяки їхній професійній підготовці і сміливості у подальшому з них була сформована 27-ма Волинська піхотна дивізія Армії Крайової, яка стала однією з бойових одиниць польського руху Опору.
Наукова співробітниця Музею пропаганди к.і.н. Олена Мазурок
