Розділ Інше

Павло Гарячий

Автор Роман КОВАЛЬ, Сергій МЕДВЕДЄВ 01 травня 2012, 02:09
Павло Гарячий – сотник, командир 1-ої сотні 1-го гайдамацького кінного куреня ім. Яна Кармелюка (Поділля). 1919 рік Павло Гарячий – сотник, командир 1-ої сотні 1-го гайдамацького кінного куреня ім. Яна Кармелюка (Поділля). 1919 рік

Оборонець нашої Батьківщини сотник Армії УНР Павло Гарячий (Горячий) не один раз дивився в очі смерті. І не раз щасливо розминався з нею…

 

Народився він 3 січня 1893 року в селі Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії в родині Павла Лазаровича і Явдохи Пилипівни Гарячих (у дівоцтві Гончаренко). 1911 року закінчив чотирикласну Канівську міську школу, потім допомагав батькові по господарству. Як вибухнула Перша світова війна, Павла одразу мобілізували до російської армії. Служив у 1-й мортирній запасній батареї. 1 жовтня 1916 року закінчив 3-ю Київську школу прапорщиків. Лише наприкінці 1917-го канівського козака було вислано на фронт захищати Росію – до Проскурівського кордонного полку.

Павлові поталанило: кров за Росію він не проливав – армійські частини вже не воювали, а мітингували, російська армія розвалювалася на очах. Активно утворювалися українські частини. В одній із них Павло Гарячий служив уже від січня 1918 року – був сотником 1-ї сотні 1-го Гайдамацького кінного партизанського куреня імені отамана Яна Кармелюка, сформованого Юрком Ківерчуком і поручником Миколаєнком у Кам’янці-Подільському та його околицях.

Восени 1919 року сотник був тяжко поранений у бою.

Отямився Павло Гарячий тільки через два тижні в польському військовому шпиталі у Шепетівці.

Після лікування в грудні 1919 року Павла Гарячого було інтерновано. Спершу він перебував у Луцьку, потім – у таборах Щипйорно і Ланцута. Навесні 1920-го він став до лав 6-ї Січової стрілецької дивізії, що формувалася в Ланцуті. З нею сотник пройшов усю кампанію 1920 року. 21 листопада вдруге був інтернований поляками.

У таборах перебував до 30 червня 1924 року.

Ще з табору в Каліші сотник Гарячий написав прохання до Української господарської академії в Подєбрадах зачислити його студентом. Прохання задовольнили. Навчався він на агрономічно-лісовому відділі. Здобув диплом інженера. По закінченні академії працював у Польщі, в Познані.

Останній період свого життя, з грудня 1941 до лютого 1943 року, Павло Гарячий мешкав у волинському місті Кременець (нині це Тернопільська область).

Одним з учнів Павла Гарячого у Білокриницькій лісовій школі, де він викладав, був Микола Чорнобай, член ОУН(б). Він згадував: "Полковник Павло Гарячий викладав у нас "лісництво", а після занять, у лісі навчав нас іншого предмету – "тактики".

Павло Гарячий – досвідчений старшина, учасник Визвольної вій-ни 1917 – 1920-х років у лавах Армії УНР. Його досвід для майбутніх бойовиків УПА – безцінний. Знаменно, що учнями Павла Гарячого були члени обох гілок ОУН. До слова, Кременеччина – чи не єдине місце, де загони мельниківців і бандерівців координували свої дії, здійснюючи спільні акції (до осені 1943 року).

У лютому 1943 року ОУН отримала повідом-лення про підготовку німцями масового розстрілу в’язнів кременецької тюрми. Щоб врятувати їх, загін ОУН(б) під командуванням Крука захопив в’язницю. У відповідь гестапо того ж дня, 23 лютого 1943 року, арештувало та розстріляло відомих і шанованих у місті українців. Дослідник Б. Богуславський у статті "Жахливі картини злочинів" назвав імена розстріляних. Це лікарі Ганна і Петро Рощинські, Юрій Черкавський, Павло Гарячий (лісотехнікум), ксьондз Іваницький та інші – всього 12 осіб.

Випадковим свідком арешту Павла Гарячого став студент Чорнобай. Він оповідав: "Професор Гарячий повертався зі школи до Кременця власною бричкою, ми з товаришем їхали за ним на велосипеді. Назустріч нам з’явився німецький легковик. Це було гестапо. Німці зупинили професора і кілька хвилин про щось із ним розмовляли, потім розвернулися і поїхали назад до міста. Ми з цікавості поїхали за професором… Це ж авто чекало на нього під Чеснохрестською церквою. На цей раз гестапівці посадили його до авта і кудись повезли. На другий день я дізнався, що Павла Гарячого розстріляли"…

Чи добрим учителем був Павло Гарячий? Майже ніхто з його студентів не став лісничим чи агрономом – зате стали вояками. Вже за кілька місяців після загибелі Павла Гарячого вони успішно склали екзамен "з тактики" суворим екзаменаторам-німцям: у складі відділів Хрона і Крука під селом Антонівці вони оточили і знищили німецький батальйон…

Наприкінці зазначимо, що у лісовому технікумі є меморіальна табличка Павлові Гарячому. Гадаємо, що це не остання данина шани визначному українському старшині з села Буда-Горобіївська, що на Канівщині.

0
репостів
0
репостів