Четвер, 11 червня 2020 16:12

Перше промислове підприємство Шепетівки

Історія Шепетівки – це сукупність історій людей, подій, підприємств, які переплітаючись, створюють неповторний життєпис міста. Шепетівський цукровий комбінат – перше промислове підприємство нашого міста – почало роботу з далекого 1846 року і впевнено продовжує свою виробничу історію успіху.

Про дату заснування та короткий опис цукроварні подано у журналі «Мануфактур и Торговли» за 1849 р. Зокрема, зазначається:

«Княжны Марии Романовны Сангушко, в м. Шепетовке, в 20 верстах от Заславля. Устроен в 1846 году. Грунт земли – чернозем с супеском; свекловицей засевается 300 десятин, сбор её от 30 до 50 берковцов с дес.; действие терки 12-мя лошадьми; сок получается 6-ю гидравлическими пресами; дефекация производится паром в 4-х аппаратах; выпарка паром в 6-и аппаратах; осветления сока на 2-х больших и 8-и малых фильтрах; гущение аппаратом Леграна; оживления угля в чугунах; сахара добывается от 10 до 11 тис. пудов; рафинируется дома; дров потребляется до 700 куб. сажней; число рабочих : постоянных 20, а во время производства 150 муж., 16 женщин и 36 лошадей. Директор завода Прусский подданный Кельн. При этом заводе находится обширное рафинадное производство; здесь рафинируют все пески заводов Волынской губернии и частично Киевской».

Шепетівська цукроварня була паровою. Процес видобування цукру з буряка, складався з ряду послідовних операцій. Після попередньої підготовки (чищення, мийка), буряк потрапляв на терку. Як правило, терка приводилася в рух силою коней чи волів, іноді – силою води. Подрібнена бурякова маса потрапляла в наступне відділення, де з неї отримували буряковий сік. Зазвичай його отримували за допомогою гвинтових чи ричажних пресів, які приводилися в рух вручну. В подальшому всі основні операції проходили в простих за будовою дефекаційних, випарних і згущувальних котлах на «голому вогні».

Праця на цукроварні була виснажливою, робітникам доводилося виконувати свої функції у екстремальних умовах, при різких перепадах температури. Часто траплялися каліцтва. Так, у звіті фабричного інспектора було відзначено:

«Помещение для гашения извести крайне тесное, переполненное удушливыми парами. Обещано директором устроить на следующий год гашение извести в отдельном помещении… Под диффузорами, где помещение удовлетворительное, хоть очень сырое, 3 или 4 рабочих стоят в горячем жемни и подталкивают его на винзу… Также очень жарко и потно при фильтрпрессах, заключенных в комнатное небольшое помещение… Приспособленные для вентиляции нижние нары покрыты довольно подержанными сенниками. Больницы состоят из одной палаты и 4-х кроватях. Один больной машинист, попавший ногой между машиной и маховиком, нога сильно смята, но перелома кости нет… Ни фельдшера, ни доктора во время посещения больницы не было».

Особливо важко було працювати на рафінадних заводах, де була надто висока температура. У більшості відділень – апаратному, розливному, на центрифугах тощо температура і взимку не була нижчою 28 градусів, а здебільшого сягала за 30-35. У сушильному відділені, так званих сушильнях Пасбурга, температура постійно трималася на рівні 40 градусів, при цьому робітники щохвилини змушені входити в апаратні підігрівачі, щоб викотити вагонетки з цукром, а температура в підігрівах досягала 65 градусів.

У 80-х роках ХІХ ст. завод переробляв 500 берковець (1 берковець - 160 кг) буряка за добу. Виробництво розпочиналося 10 вересня і закінчувалося до середини листопада. Працювало на заводі 236 чоловік, у тому числі 30 жінок. Оплата праці була досить низькою. Так чоловіки отримували від 35-до 55 коп. за зміну, а жінки – 20 коп. Частина робітників залишалася працювати на цукроварні і після виробничого сезону. В переважній більшості це сторожі приміщень, які отримували 40 коп. за зміну; працівники пов’язані з пакуванням цукру отримували 25-30 коп.; за роботу на складі і супровід цукру отримували 50-75 коп.

Модернізація цукрового заводу та поява рафінадного

У 80-ті роки граф Потоцький вкладає великі кошти в удосконалення техніки і технології виробництва на цукроварні з метою отримання максимальних прибутків. У 1887 р. він одержує кредит під заставу маєтку у Товариства взаємного поземельного кредиту, яке взяло терміном на 56 років 24,9 тис. дес.. землі у Заславському повіті за довгостроковий кредит у 102 тис. крб. Внаслідок цих капіталовкладень на заводі встановлено паровий двигун потужністю 18 кінських сил, мийку з барабоном, дифузорні апарати для добування цукрового соку з буряків, продуктивність яких була втричі вища від пресів, прокладено заводську колію.

Також у 80-х роках широко впроваджується у виробництво прилади системи Годека для збирання сиропу і соку, механічні фільтри для очищення соку, механізми для видобування цукру з патоки; механічні мішалки, насоси. Майже повністю була витіснена ручна праця. Це дало можливість збільшити обсяг продукції. Так, якщо за сезон 1874-1875 рр. на заводі було вироблено 30 тис. пудів цукру – піску вартістю 120 тис. карбованців, то в 90-х роках ХІХ ст.. – більше 83 тис пудів. На початку 70-х років ХІХ століття будується рафінадний завод, на якому за сезон переварювали 300 тис. пудів цукру і отримували 92 % чистого рафінаду, тобто 286 тис пудів. Заводські приміщення розширювалися і оцінювалися в 67974 крб., а устаткування – 205 000 крб. Його обслуговували 227 чол.

Страйк та пожежа

Під час першої російської революції 1905-1907 рр. ще більше зросла політична активність робітників. В березні 1905 року на цукрокомбінаті спалахнув страйк. Робітники поставили перед адміністрацією ряд вимог: збільшити заробітну плату, зменшити робочий день, не допускати грубого поводження майстрів. Та адміністрація відмовилася задовольнити ці вимоги. 4 квітня будівельники, дізнавшись про приїзд Потоцького, кинули роботу, оточили контору цукрозаводів, в якій він знаходився. Зібралося понад триста чоловік. Потоцький змушений був вийти до страйкуючих і погодитися на переговори, для яких були призначені робітники В.Л. Мануїлов, Т.Г. Терещук, О. Березовський та інші: селян, зв’язаних з цукровими заводами, представляв В. Рудик. Обидві сторони підписали угоду, що свідчила про часткову перемогу страйкарів.

Тривалість робочого дня встановлювався на цукрозаводі – 12, на рафінадному – 8 годин. Денна заробітна плата підвищувалася на 30 відсотків: чоловікам – до 50 коп., жінкам і підліткам – до 25 коп. Потоцький відразу після цих подій надіслав повідомлення губернаторові, в якому зазначав, що хоч він погодився збільшити зарплату робітникам, однак не може поручитися, що заворушення не поновляться з небезпекою для його життя і майна. Саме на березень 1905 р. припадає надзвичайна подія – пожежа на Шепетівській цукроварні. Часопис «Край» на своїх сторінках помістив наступну інформацію:

«Шепетівка. В ніч з 2 (15) березня 1905 р. згоріла цукроварня, яка функціонувала тут з 1847 р. і належала графу Юзефу Потоцькому. Збитки від пожежі становлять 1 млн. руб».

З приводу пожежі існували різні версії - і підпал революціонерами, і причетність до нього самого власника, який таким чином хотів здійснити модернізацію заводу. Проте вже у липні 1905 р. той же часопис повідомляв, що відбудова цукроварні графа Потоцького просувається швидкими темпами, і з початком осіннього виробничого сезону розпочне роботу.

У подальші роки Шепетівська цукроварня нарощує обсяги виробництва. Так, за сезон 1912-1913 років було вироблено близько 30 тис. цнт цукру. Річний прибуток становив понад 125 тис. крб.

У період Української революції, коли влада в місті десятки разів переходила з рук в руки, цукровий завод зазнає руйнування, пограбування, знижується продуктивність праці.

Прихід радянської влади

У 1921 році, з приходом більшовиків, цукрокомбінат не працював. Лише у 1922 році його почали відбудовувати і на осінь він дав першу продукцію. До початку 1923 року завод переробив 22 646 берковців (берковець – 160 кг) буряка, було вироблено 28 725 пудів цукру білого і 7 207 пудів жовтого (пуд – бл. 16 кг), що становило вже 56,7 відс. довоєнного рівня. На підприємстві було встановлено 8-годинний робочий день, а в суботні дні – 6-годинний. Першим радянським директором цукрозаводу у 1921 році стає Пилип Адамович Клопотовський. У 1922 році була проведена зміна старого устаткування цукропісочного і цукрорафінадного заводів, сюди надійшли нові випарні і дифузійні апарати, центрифуги, насоси, гідравлічні транспортери, оновлювалося енергетичне устаткування підприємства. Однак, у наступні два роки, через оптимізацію виробництва завод знову зупинився. Лише у 1928/1929 виробничому році вдалося вийти на довоєнні показники.

Протягом 1921-1937 рр., Шепетівський цукровий завод носив ім’я Станіслава Ланцуцького – польського політика соціалістичного спрямування, який в 1929 р. втік на територію СРСР, де в 1937 р., під час так званої «великої чистки» був заарештований, а потім розстріляний. Протягом цього періоду підприємство входило до складу Вінницького цукротресту.

У 30-х роках ХХ ст. статистичні дані вказують на зростання як рівня виробництва, так і продуктивності праці на заводі. Сприяла цьому і проведена колективізація, яка дозволила встановити контроль над сільськогосподарським виробництвом.

Позитивний вплив на рівень забезпечення заводу сировиною мала і механізація проведена радянською владою. Автопарк машино-тракторної станції, яка обслуговувала Шепетівський цукровий комбінат нараховувала 171 трактор та 74 вантажні автомобілі.

Збільшилась протягом цього періоду і чисельність працівників, зайнятих у виробництві цукру. Так, у 1932 р. на Шепетівській цукроварні працювало 326 робітників, то у 1933 – 358, у 1934 – 570, у 1935 – 599. У виробничий сезон 1940-1941 рр. добова продуктивність пісочного заводу становила 648 тонн буряків на добу.

Друга світова війна

4 липня 1941 року Шепетівка була захоплена німецькими військами. Під час відступу радянських військ Шепетівський цукровий комбінат був зруйнований. Однак німці, не дивлячись на це, вирішили відбудувати підприємство. Наприкінці 1941 – на початку 1942 років відбудовними роботами керував головний інженер Василь Дем’янович Шуляк. Так, наприклад, були реставровані і встановлені заново такі машини, як пробільна, заново обладнана електростанція потужністю 290 кіловат-годин. Були відновлені також дифузійні машини і відбудований спалений дах.

У січні-лютому 1944 року, під час визвольних боїв, пісочний цукровий завод було зруйновано частково, а рафінадний знищено повністю…

Після звільнення міста у лютому 1944 р. розпочинається відбудова промислових об’єктів, у тому числі, й цукрового заводу. У післявоєнні роки цукровий завод відбудували вже через рік після закінчення війни, а рафінадний – лише в 1951 році (у передвоєнні роки цукропісочний завод виробляв цукру на 3,4 млн. крб., а рафінадний – на 13,2 млн. крб.; на заводах працювало відповідно 255 і 790 чоловік). Вже у 1945-1946 рр. виробничий сезон, коли завод відновив роботу, дав країні перші 1 048 тон цукру.

Ввійшли в дію дві черги рафінадного заводу, загальна продуктивність яких у 1957 р. становила 240 т рафінаду на добу.

Нова модернізація та криза 90-х

Державна програма розвитку Шепетівського цукрового комбінату передбачала виконання робіт по комплексній реконструкції цукропісочного заводу з доведенням його потужності до 3 тис. тонн переробки цукрових буряків на добу. Згідно плану реконструкції, в 1975 році був введений в експлуатацію бурякопереробний цех, а в 1978 році було реконструйовано сокоочисний цех, проводились роботи по заміні застарілого обладнання на інших ділянках виробництва. В 1983 році була закінчена реконструкція продуктового цеху. Знаково, що вже на кінець 80-х років потужність заводу становила 2,2 тис. тонн переробки сировини на добу.

У травні 1988 року на рафінадному заводі було завершено будівництво нового приміщення із встановленням автоматичної лінії 3-ДМ французької фірми «Шамбон», кошторисна вартість якої становила 7,4 млн. крб. Продуктивність цієї лінії становила 100 тонн цукру-рафінаду, розфасованого в коробки по 1 кг.

До 1996 року Шепетівський цукровий комбінат відносився до числа найбільш прибуткових підприємств цукрової галузі завдяки виробництву значної кількості цукру-піску та цукру-рафінаду. Але, згодом, чергова криза, що охопила більшість підприємств України, не обминула і його.

Недостатнє забезпечення сировиною тривало протягом 6 років і, як наслідок, скоротилась тривалість виробництва та відчутно знизились техніко-економічні показники. Проте, керівництвом був знайдений вихід, який на той час врятував ситуацію й поставив на ноги підприємство.

Новий виток розвитку комбінату

В 2002 році розпочався новий виток розвитку комбінату. Нове керівництво та колектив підприємства розпочали ремонтні роботи. Удосконалилися технологічні схеми, проведена повна автоматизація, комп'ютеризація виробничих процесів, які об'єднані в єдиний комп'ютерний центр, запроваджені нові енергозберігаючі технології. Значно зросла заробітна плата, підприємство забезпечувало робочими місцями до 700 громадян України залежно від сезону.

У 2003 одним із пріоритетних напрямків діяльності комбінату став розвиток аграрного сектору. Шепетівський цукровий комбінат заснував сім сільських господарств, утворивши з ними корпорацію «Сварог Вест Груп». Саме завдяки цій компанії цукровики мають гарантовану сировинну базу.

У 2010 році на базі ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат» створене ТОВ «ТД «Шепетівський цукор», завданням якого стала успішна реалізація виробленої продукції не лише в Україні, але закордоном.

В 2017 році Шепетівський цукровий комбінат увійшов до Групи компаній A’SPIK Group, однієї з лідерів галузі цукроваріння України. На даний час підприємство впевнено прямує до вдосконалення і модернізації технологій виробництва. Співпрацює з компаніями України та закордону, розширює виробничі горизонти та дбає про забезпечення високої якості продукції.

За 170 років існування Шепетівського цукрокомбінату тут працювали тисячі робітників. З них – близько сотні династій, які примножували і примножують трудову славу творців цукру цілими родинами від дідів до онуків. Пам’ять про них живе, бо праця цукроварів, у будь-який час була шанованою та престижною, і головне, вона надавала та продовжує надавати робочі місця.

В різні роки трудовий колектив комбінату очолювали: Лиферов Д.А. (1944-1947рр.), Заіка М.А. (1947-1954рр.), Фрідман Н.Н. (1954-1955рр.), Саєнко І. (1955-1958рр.), Лованов І. (1958 - 1959 рр.), Пасічник В.П. (1959-1966 рр.), Моршна М.І., (1966-1975рр.), Печерський В.І. (1975-1981рр.), Матвійчук А.І. (1983 - 2003 рр.), Агарков М.М. (2003-2017 рр.), Смілянець В.П. (2017-2020рр.), Бабін В.М. (з 2020 р. й дотепер).

Традиційно, Шепетівський цукровий комбінат бере активну участь в соціальному, культурному житті міста, допомагає втілювати різноманітні проекти, ініціативи місцевих жителів, організацій та установ. Підприємство постійно підтримує проведення спортивних заходів. Неодноразово виділялись кошти на ремонт спортивних залів, придбання спортивного інвентаря й обладнання. Також значна увага приділяється підтримці медицини, закладів реабілітації для дітей та дорослих, благоустрою прилеглої території.

З плином століть підприємство продовжує тримати високу планку одного з бюджетоутворюючих підприємств Шепетівки та одного з найбільших працедавців цього міста. Воно стало символом якості, ефективності та постійного розвитку в ногу з часом.

Науковий співробітник Музею Пропаганди Олександр Лукашук

Останнє редагування Четвер, 11 червня 2020 16:30

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением

Авторизація

Погода

Погода