Життя, присвячене праці та безпеці інших
В’ячеслав Володимирович народився 15 жовтня 1968 року в селі Пашуки. Його дитинство та шкільні роки минули в Хоровецькій школі. Згодом чоловік здобув професію шофера, яка стала для нього не просто роботою, а справжнім життєвим покликанням. Багато років земляки знали його як сумлінного й безмежно відповідального трударя.
Його трудовий шлях був надзвичайно різноманітним та суспільно важливим:
- працював у місцевому колгоспі та крутив кермо на Славутському маслоробному заводі;
- був водієм шкільного автобуса — став справжнім вартовим дитячих доріг, якому батьки зі спокійним серцем довіряли своїх дітей;
- працював на рейсовому автобусі, щодня безпечно перевозячи сотні людей;
- рятував людські життя, працюючи водієм у Хоровецькій місцевій пожежній команді.
Як зазначають односельчани, його руки міцно тримали кермо скрізь, де була найбільша відповідальність.
Відповідальна служба та втрата на фронті
Коли настав важкий час для нашої країни, В’ячеслав не залишився осторонь. 11 лютого 2026 року його призвали на військову службу. Захисник став водієм автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення роти у військовій частині А 3730. Забезпечувати побратимів усім необхідним на фронті було для нього величезною відповідальністю та щоденним ризиком, але він гідно виконував цей обов'язок.
На превеликий жаль, 11 червня 2026 року життя В’ячеслава Яремчука трагічно обірвалося.
Надійний сім'янин і добра людина
У пам’яті всіх, хто знав В'ячеслава Володимировича, він назавжди залишиться надзвичайно доброю, чуйною та доброзичливою людиною, яка завжди поспішала на допомогу тим, хто цього потребував.
«Для своєї великої родини він був усім: надійним, люблячим чоловіком для дружини Алли Яківни, найкращим батьком для двох синів та п'ятьох дочок, найтеплішим, найдобрішим дідусем для своїх онуків. Земний маршрут В’ячеслава Яремчука завершився, але пам'ять про нього не згасне ніколи. Світла та вічна пам'ять Захиснику України! Герої не вмирають!» — зазначають в Улашанівській громаді.
