Він народився тут, у нашій рідній Славуті, 12 жовтня 1982 року. Тут зростав, навчався у школі № 4, яку закінчив у 1999 році.
У 2000 році Андрій чесно виконав свій обов’язок перед державою — пройшов строкову військову службу.
Повернувшись до цивільного життя, він будував плани на майбутнє, займався підприємницькою діяльністю, любив життя і знав справжню ціну праці.
Андрій був надзвичайно талановитою людиною. Його руки були золотими — він обожнював техніку, любив працювати з деревом, створюючи щось справжнє й живе. Він був добрим і справедливим, неймовірно життєрадісним і наполегливим. Але понад усе він був Людиною з великим серцем.
У серпні 2014 року, коли над Україною почали згущуватися хмари війни, Андрій не зміг залишитися осторонь. Він не чекав повістки — він пішов добровольцем. 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада… Пекельні дороги АТО… Це став початок його великого бойового шляху, який тривав понад десять років.
Згодом він став частиною 54-го окремого розвідувального батальйону військової частини А2076. Старший солдат Ставінський був воїном за покликанням.
Бойовий шлях Андрія Ставінського проліг через найгарячіші точки цієї війни, через міста і напрямки, назви яких навіки вписані в новітню історію України кров’ю її Захисників.
Він брав участь у бойових діях під Дебальцевим, обороняв Сєвєродонецьк і Бахмут, пройшов пекло Бучі та Ізюма, виконував бойові завдання на Луганщині та Сумщині, на Куп’янському напрямку, поблизу Дружківки, на Курському напрямку. Усюди, де було найважче, де вирішувалася доля людей і держави, він був там — на передовій, поруч із побратимами, без страху і без вагань.
Його мужність — це цілий літопис, викарбуваний у нагородах:
- Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
- Нагрудний знак «Хрест доблесті» Міністра оборони;
- Почесна відзнака «Козацький хрест» ІІІ ступеня;
- Медаль «За відвагу»;
- Пам’ятна медаль «Учасник військового параду» з нагоди 30-річчя Незалежності України.
Окрім численних державних нагород, його вірність присязі була відзначена багатьма грамотами та подяками командування. Визнанням його мужньої служби стали: Грамота Командувача військ оперативного командування «Північ», Грамота Командира військової частини А2076, Подяка Командира оперативно-тактичного угруповання «Суми». Його щиро поважали в рідному підрозділі, про що свідчить Подяка командування 54-го окремого розвідувального батальйону. Також Андрій був відзначений Подякою командира військової частини А1214 за участь у стратегічних навчаннях «Непохитна стійкість – 2017».
Але Андрій ніколи не воював за нагороди. Він воював за свою маму, якій сьогодні так важко стояти на цьому місці… За брата Віталія… За своїх племінників, яких любив понад усе на світі. І за майбутнє України — вільної, живої, нашої.
28 грудня 2025 року серце старшого солдата, водія-навідника броньованої машини Андрія Ставінського, зупинилося. Він загинув у Куп’янському районі Харківської області, залишаючись вірним присязі, побратимам і своєму народові.
Його загибель — це незагойна рана для родини, це величезна втрата для всієї нашої громади. Ми втратили не просто Воїна — ми втратили частинку нашої сили і нашої надії.
Кожна його нагорода — це свідчення незламності. Кожна його посмішка — це спогад, який ми зобов’язані зберегти. Він віддав за нас найдорожче — своє життя.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Світла пам’ять Захиснику України Андрію Ставінському!
СЛАВА УКРАЇНІ! ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!
Пресслужба Славутського МВК
