Життя Вадима – це шлях справжнього чоловіка, мужнього воїна, патріота, який ніколи не боявся труднощів, завжди ішов до мети й до останнього подиху залишався вірним Україні.
Народився Вадим 23 квітня 1980 року у місті Славуті. З дитинства був жвавим, активним хлопцем. Він ріс чесним, справедливим і впевненим у собі – завжди мав власну позицію, не боявся змін і сміливо долав будь-які перешкоди.
З 1986 по 1997 рік навчався у Славутській загальноосвітній школі №4. Після її закінчення здобув професію газозварювальника в Нетішинському училищі. Але доля готувала йому інший шлях – шлях мужності та честі.
У 2000 році він проходив строкову службу в армії, у десантних військах міста Болград. Уже там сформувався його бойовий характер, справжній командний дух, непохитність перед труднощами.
Після служби Вадим продовжив свій шлях у правоохоронних органах. Навчався у Волинській академії поліції, після чого служив у Рівному, в управлінні карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України.
Десять років свого життя він віддав службі закону та правопорядку – завжди чесно, віддано, з почуттям відповідальності.
Його професіоналізм і мужність не залишилися непоміченими. У 2008 році наказом Департаменту карного розшуку МВС України Вадим був нагороджений відзнакою «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку» ІІ ступеня.
Після звільнення зі служби певний час працював за кордоном.
Коли у лютому 2022 року ворог ступив на українську землю, Вадим не вагаючись прийняв непохитне рішення – повернувся додому. Він добровільно став до лав Збройних Сил України, щоб боронити свою Батьківщину, свій дім, своїх рідних.
Спочатку службу проходив у 73-му центрі Сил спеціальних операцій. Брав участь у звільненні острова Зміїний у липні 2022 року.
Пізніше Вадим служив у 8-му полку Сил спеціальних операцій м. Хмельницький.
Старший оператор групи Сил спеціальних операцій військової частини А1788, головний сержант Вадим Чепурченко – це звання, яким можна пишатися. Його бойовий шлях проходив через найгарячіші точки фронту: Торецьк, Часів Яр, Бахмут, Куп’янськ, Сумський напрямок. Він воював там, де найважче, де небезпечно, де потрібна сміливість і рішучість.
Про його відданість та професіоналізм свідчать численні подяки, грамоти та відзнаки:
- 5 серпня 2022 року – Відзнака Президента України «За оборону України»;
- 10 листопада 2024 року – Відзнака Міністра оборони України «10 років сумлінної служби»;
- Грамота командира військової частини А1788 Сил спеціальних операцій ЗСУ;
- 6 грудня 2023 року – Почесна грамота Хмельницької обласної військової адміністрації за самовідданість, мужність та служіння українському народу.
11 жовтня 2025 року, у Куп’янську Харківської області, звільняючи центр міста, під час штурмових дій Вадим був важко поранений.
Це було останнє бойове завдання нашого Героя. Під час цієї операції його побратим загинув одразу. Самого Вадима із численними кульовими пораненнями інші побратими змогли витягнути, не дивлячись на шквальний вогневий обстріл. Евакуювали, несучи три кілометри на собі, та переправляючи навіть у брід через річку на руках. Надавши допомогу, доставили до Харківського шпиталю, пізніше до шпиталю м. Києва.
Протягом майже місяця наш Герой мужньо боровся за життя. Але, на жаль, попри всі зусилля лікарів та молитви рідних, 7 листопада 2025 року його серце зупинилося.
За два дні до смерті Вадима з поля бою вдалося забрати тіло його побратима.
І от сьогодні, 11 листопада, Україна прощається із двома Героями, побратимами, які протягом років проходили службу у Силах спеціальних операцій: із одним воїном прощаються у Хмельницькому, а з Вадимом – тут, у рідній Славуті.
У нашого захисника залишилися мама, брат, син, кохана жінка, братова, племінники, які безмежно любили і пишалися ним. Вони втратили найдорожчу людину. А ми всі – справжнього патріота, відважного воїна, світлу душу.
Вадим був компанійським, життєрадісним, мав багато друзів. Він був тим, хто завжди йшов попереду, прикриваючи молодших.
Його сміх, доброта, щирість і готовність допомогти назавжди залишаться у серцях рідних та побратимів.
Там, де було небезпечно – він ішов першим. Там, де потрібно було прикрити інших – він прикривав собою.
Він був справжнім воїном. Справжнім чоловіком. Справжнім українцем. Його мужність, доброта і усмішка назавжди залишаться у наших серцях.
Ім’я Вадима назавжди вписане в історію нашої громади, нашої держави, адже такі як Вадим – найкращі з нас, ті, хто виборює нашу свободу. Вони – наша гордість і наша вічна пам’ять.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Вічна слава і шана воїну – Вадиму Чепурченку!
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК
