На захід прийшли ті, для кого слово «ЧЕКАТИ» стало способом дихати: рідні зниклих безвісти та полонених, а також військові, духовенство, представники місцевої влади, громадськість. Для родин — це місце віри, що сильніша за розпач; місце надії, яка не згасає навіть серед темряви. Для всієї громади — це символ незгасної пам’яті й нагадування про те, що боротьба триває, навіть коли не чути пострілів.
На Алеї Надії та Віри — світлини 106 захисників Ізяславської громади. 106 облич, 106 долей, за якими — невідомість. Це живі очі тих, хто боронив Україну, хто боронить її навіть у неволі; це руки, які тримали зброю, це серця, що билися за нас. Під кожним фото — тінь очікування, над кожним — небо, сповнене молитв. Це живі історії, що тривають. Адже поки чекають на них — вони живуть. 106 постерів - це не остаточна цифра — таких воїнів більше. Просто не всі родини ще наважилися відкрити свій біль світові.
«Ми віримо і знаємо: вони повернуться. І саме вони знімуть ці фото зі стендів — власними руками - живі, усміхнені, обійняті своїми родинами. Ці світлини — тимчасові. А їхнє життя, їхні обійми, їхні голоси — назавжди», — лунали голоси рідних воїнів.
Поруч із стендами встановлено два прапори — синьо-жовтий державний — як символ незламної України і чорно-білий прапор надії— як нагадування про боротьбу за кожного полоненого та безвісти зниклого.
Під цими прапорами виступали ті, хто вже повернувся з неволі, і ті, хто досі чекає повернення своїх найдорожчих. Їхні очі — мов дзеркала: у них одночасно біль, сила і нескінченна любов.
Молитву за наших полонених і зниклих звершив митрофорний протоієрей, благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України Володимир Ковальчук. У його виступі звучала підтримка для кожної родини, котра досі дивиться на двері, чекаючи того, хто колись сказав: «Я повернусь додому». Віра і спільна молитва дають сили вистояти тоді, коли здається, що світ зупинився.
Ініціаторами стали самі сім’ї зниклих безвісти та полонених військових разом із керівником Ізяславського осередку громадської організації «Обʼєднання захисників України та їх родин» Горнюк Тамарою.
Алея Надії та Віри — це місце щоденного нагадування усім нам: російсько-українська війна триває; боротьба продовжується — не лише на передовій, а й у серцях тих, хто чекає; а справжні Герої — серед нас. Їхній подвиг — у нашій пам’яті. Їхня присутність — у нашій вірі. Їхнє майбутнє — у нашій надії.
Ми пам’ятаємо кожного. Віримо у повернення всіх. І доки серце б’ється — чекаємо на повернення наших безвісти зниклих та полонених оборонців додому.
Ізяславська міська рада
