Алея Надії та Віри

22 липня 2026 року у селищі Ямпіль Шепетівського району відбулася особлива та зворушлива подія — відкриття Алеї Надії та Віри. Цей меморіальний простір присвячений українським Захисникам-землякам, які наразі перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.

Сьогодні, 26 червня, напередодні Дня Конституції України, в селі Судилківській громаді відбулася щемлива церемонія. Тут відкрили Алею Надії та освятили портрети Героїв-земляків, які вважаються зниклими безвісти або перебувають у ворожому полоні.

Житель села Радошівка, що на Шепетівщині, Андрій Карпієць провів у російському полоні 11 місяців. Юнак доєднався до лав Збройних сил України ще у 19-річному віці, прослужив рік і тиждень, після чого потрапив у неволю. Повернувшись додому, військовослужбовець власноруч зняв свій портрет з банера на Алеї Віри і Надії в Ізяславі.

22 березня 2026 року Алея Віри та Надії в Ізяславі стала місцем події, яка викликала сльози радості та надії у сотень людей. Офіцер ЗСУ Василь Ткачук, який повернувся з російського полону після майже чотирьох років неволі, здійснив символічний жест — власноруч зняв свій портрет із банера зниклих безвісти та полонених захисників.

Сьогодні, 17 січня 2026 року, Грицівська громада об'єдналася у спільній молитві, надії та пам'яті. На центральній площі в селищі Гриців відбулося урочисте відкриття Алеї Надії — символічного простору, присвяченого мешканцям громади, які зникли безвісти під час війни та перебувають у полоні.

25 жовтня у місті Ізяслав відбулося відкриття «Алеї Надії та Віри» — символічного місця пам’яті й очікування, де зібрані обличчя військовослужбовців, чиї долі оповиті невідомістю, але чиї серця б’ються в унісон із Україною. Це місце — не просто простір. Це — сповідь. Це — молитва. Це — крик тиші за кожним, хто нині зник безвісти або перебуває у російському полоні.