Сергій Безкоровайний народився 30 листопада 1975 року в мальовничому селі Судилків, що на Шепетівщині. Зростав у працьовитій та дружній родині. Батьки — Володимир Іванович та Галина Олексіївна — прищепили синові чесність, любов до праці та безмежну відданість рідній землі. У родині Сергія панували любов, підтримка і взаєморозуміння. Мав брата Дениса та сестру Тетяну. Сергій навчався у Шепетівській загальноосвітній школі №6, де з ранніх літ проявив себе як відповідальний і доброзичливий хлопець. Після завершення 9 класів вступив до Шепетівського професійно-технічного училища, де здобув фах каменяра-штукатура. Він завжди цінував ремесло, вірив у гідність робочих рук і знав, що праця — це не лише засіб для життя, а й шлях до самореалізації.
У 1993 році був призваний на строкову службу. Служив у ракетних військах у місті Первомайськ Миколаївської області. Там загартувався фізично і морально, навчився витримки, відповідальності, дисципліни — рисам, які згодом стали фундаментом усього його життя. Після служби повернувся додому й присвятив себе улюбленій справі — будівництву. Його знали як майстра своєї справи: сумлінного, уважного до деталей, працелюбного і чесного. Кожна побудована ним стіна, кожен дах чи тин — це слід його вмілих рук і турботливого серця. Його авторитет у колективі був беззаперечним.
Проте найголовнішим для Сергія завжди залишалась родина. Зі своєю коханою дружиною Оксаною Валеріївною він створив міцну, люблячу сім’ю. Разом вони виховали трьох дітей — доньку Мирославу та синів Захара і наймолодшого Матвія. Сергій був не тільки батьком, він був другом, наставником, опорою. Усі вихідні, вільні хвилини він присвячував родині, а ще збирав гриби, рибалив, будував плани на майбутнє, мріяв. Мріяв про старість у маленькому будиночку з садом, де за святковим столом збиратиметься вся родина — дорослі діти, онуки… Сергій був людиною з великим серцем. Завжди усміхнений, енергійний, щирий і добрий, він притягував до себе людей. Його поважали всі — за справедливість, за відкритість, за готовність підтримати у важку хвилину.
Він ніколи не проходив повз чужу біду, завжди знаходив добре слово підтримки. Завжди був на позитиві. Кожен хто його знав, точно скаже, що Сергій – це душа компанії, веселий, радісний, щасливий, енергійний. Люблячий батько і чоловік. Ніколи не відмовляв в допомозі і все робив на совість. Чуйний і турботливий, добрий і суворий, компанійський і сім’янин, усе це ідеально поєднувалось в одній надзвичайно сильній духом людині: Коли в країну прийшла велика біда, Сергій, не вагаючись, став до зброї. Його син Захар уже служив у лавах Збройних Сил України, і батько вирішив бути поряд — захищати рідну землю пліч-о-пліч зі своїм сином. Спершу потрапив до іншої військової частини, де проходив службу в районі Торецька, а згодом приєднався до славетної бригади спеціального призначення НГУ «Азов».
Мав позивний «Солод». Під цим ім’ям його знали побратими: мужній, дисциплінований, завжди готовий до виконання найскладніших завдань. До останнього дня залишався на передовій, виконуючи бойові завдання на небезпечних напрямках. Пліч-о-пліч із побратимами щодня ризикував життям заради нашого мирного завтра.
Загинув 25 травня 2025 року у бою на Донецькому напрямку внаслідок ворожого удару дрона‑камікадзе. Віддав життя за свободу, за родину, за Україну. Після себе залишив неоціненний слід — у серцях рідних, друзів, побратимів.
Діти зберігають у серці глибоку вдячність і любов до свого тата: «Наш рідний, сильний, мужній, радісний і люблячий тато… Ти виховував мене бути справжнім, сином свого батька, справжнім, сином своєї Батьківщини… Ми всі любимо тебе, рідненький, і всі будемо нести пам’ять про тебе. Допоки моє серце б’ється, в ньому битиметься і твоє. Дякую тобі, мій любий татусю, дякую тобі за все. Мав за. честь захищати з тобою нашу землю.» — син Захар
«Ти мене Маруською називав… А я так не встигла обійняти і сказати тобі, ці слова: Як я тебе люблю — тато… Ти був найкращим татусем.. Дав мені ту любов, на яку заслуговує кожна дитина у світі… Зараз у серці пустота, забрали частинку мене. Забрали у “татової доці “, як ти завжди казав, частинку серця. Ти для мене став героєм, уже тоді, коли я тільки з’явилась на світ, зараз ти герой для всієї України.» — донька Мирослава
Сергій Безкоровайний – це приклад, герой, батько, чоловік, син, брат, побратим. Його шлях — це шлях гідності, честі й самопожертви. Це дорога, якою йдуть найсвітліші сини України. Його життя — мов запалена свічка, що зігрівала всіх навколо, а тепер стала полум’ям пам’яті у серцях тих, хто знав, любив, цінував.
Шепетівська міська рада
