Олександр Кузнєцов народився 2 липня 1983 року в місті Шепетівка. Разом із сестрою Іриною він зростав у люблячій родині Галини Василівни та Олександра Юрійовича. Його юність була позначена важким випробуванням — у 1999 році він втратив батька. Ця подія стала великим ударом загартувала його характер, навчила бути сильним і нести відповідальність за своїх близьких.
Одразу після навчання Олександр присвятив себе роботі: працював на будівництві, згодом — в охороні цукрового заводу. Був сумлінним і надійним, а кожну справу робив заради добробуту сім’ї, яка була для нього головним сенсом життя.
Доленосною стала зустріч із майбутньою дружиною Оленою: випадкове знайомство та прохання провести додому поклали початок щирому коханню. У 2004 році вони побралися, а за рік у них народився син Микола. Олександр був турботливим батьком — виховував сина власним прикладом, прищеплюючи йому чесність і силу духу. Вони були справжніми друзями: разом грали у футбол і завжди підтримували один одного.
Прагнучи забезпечити родину, Олександр багато працював, зокрема і за кордоном. Він був щирою та надзвичайно чуйною людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Особливу ніжність і тепло Олександр дарував дітям, завжди знаходячи час для улюблених племінниць — Тетяни та Анни.
Повномасштабне вторгнення докорінно змінило життя родини. У 2023 році син Микола, щойно йому виповнилося 18, підписав контракт із ЗСУ. Олександр не зміг залишитися осторонь — він став до лав захисників, щоб бути поруч.
Під час запеклих боїв на Донеччині Олександр отримав поранення та контузії, але мужньо продовжував виконувати свій обов’язок. За мужність та відданість був відзначений нагородами, серед яких медалі «За поранення» та «Учасник бойових дій».
Після операції та реабілітації Олександр знову повернувся у стрій. Навіть коли стан здоров’я вже не дозволяв повною мірою виконувати бойові завдання, він не покинув побратимів, залишаючись для них надійною опорою. У ніч на 28 квітня 2024 року родина востаннє почула його голос. Олександр повідомив, що повернувся з бойового завдання і планує відпочити. Проте вже наступного дня зв’язок із ним обірвався назавжди.
Згодом стало відомо, що вранці 28 квітня підрозділ знову вирушив на завдання. Для родини розпочалися дні болісної невідомості, сповнені тривоги та надії. Олександр довгий час вважався зниклим безвісти, і рідні до останнього вірили в диво… Та, на жаль, підтвердилося найгірше.
Солдат Олександр Кузнєцов загинув 28 квітня 2024 року, до кінця залишившись вірним присязі та обов’язку перед Україною.
Схиляємо голови перед мужністю воїна, який став щитом для своєї родини та всієї країни. Нехай його незламний дух надихає нас бути сильними, відкидати зневіру та триматися разом заради майбутнього вільної України, за яке ми платимо найвищу ціну та втрачаємо найкращих.
Шепетівська міська рада
