Цього разу війна забрала Олександра Олексійовича Доктора — 50-річного старшого сержанта, стрільця піхотного відділення Збройних Сил України, жителя села Зубарі Білівського старостинського округу. Передчасно обірвалася його нитка життя… Не в бою, не під вибухами ворожих снарядів — у лікарняній палаті, від зупинки серця. Тіло, втомлене і виснажене війною, не витримало.
У квітневу скорботну тишу, що обплутала нашу землю, вчора, 29 квітня, громада проводжала у засвіти свого земляка — Воїна Світла.
Наш земляк не встиг сказати останні слова рідним. Але залишив світлину у військовій формі — світлину, яку сам надіслав додому. На ній — очі, в яких живе тривога і любов, надія й біль. Очі, в яких — ціла Україна.
Церемонія прощання з Воїном Світла зібрала чимало людей. Його проводжали у вічність живим коридором, на колінах, зі сльозами на очах, з серцями, розбитими навпіл. Понад селом линув плач скорботи, сповнений вдячності й шани. Бо не буває "не героїчної" смерті, коли мова йде про тих, хто носив український мундир, хто вставав щоранку заради України.
Заупокійне богослужіння за Воїном Світла звершили священнослужителі Православної Церкви України в місцевому храмі. Над селом здіймались слова молитви: «Вічна пам’ять, вічний покій…», вливалися в голос храмового хору, в душі присутніх, у мерехтіння свічок — як благання до неба: прийми, Господи, Воїна Світла в Царство Вічного Спокою.
Останній салют пролунав у пам’ять про Олександра — сина України, люблячого сина, батька, брата, побратима, земляка… Його поховали на місцевому кладовищі, де тепер спочиватиме його тіло. А душа — високо в небесах, у строю Небесного війська.
Немає слів, які б могли зцілити біль родини. Але є пам’ять. Світла, вічна, гідна. Пам’ять, яка з кожним роком тільки міцнішатиме.
Вічна пам’ять Воїну Світла!
Ізяславська міська рада
