Його життя обірвалося 3 квітня 2025 року — на передовій, де сьогодні твориться історія нашої держави, де ціною життя виборюється майбутнє.
Михайло не просто носив форму. Він носив у серці Україну. І коли 24 лютого 2022 року ворог знову ступив на нашу землю — Михайло був серед тих, хто без вагань долучився у стрій. Його шлях був усвідомленим. Його боротьба — відчайдушною, гідною, почесною.
Він не ховався. Був там, де найважче. Був опорою для побратимів. Був справжнім Захисником — із великої літери. Відважний воїн, який жив із глибоким внутрішнім світлом. Він писав вірші — проникливі, щирі, справжні. У кожному його слові — біль, любов, віра. Його поезія, як і його боротьба, стала зброєю. Влучною. Не для вбивства — для пробудження.
Та війна забирає кращих... Тих, хто мав жити. Хто мав створювати сім’ю, виховувати дітей, будувати дім, садити дерева, творити нову мирну Україну. Війна не дала Михайлові здійснити ці мрії. Але не змогла забрати у нього головного — честі, гідності, любові. І не зможе забрати пам’яті.
На батьківському подвір’ї, де виростав Михайло, зібралися сотні людей. Рідні, друзі, побратими, мешканці громади. У скорботі — тиша, в очах — сльози, на серцях — невимовний біль.
Прощання з Воїном Світла відбулося на центральній площі міста — у самому серці Ізяслава. У храмі святого Миколая Чудотворця Православної Церкви України пролунала заупокійна служба. Молитви злітали до неба, розчиняючись у мерехтінні свічок і тремтячому співі хору. «Господи, упокій душу воїна Твого…» — звучало в тиші, яка промовляла більше, ніж будь-які слова.
Похоронна процесія, що простяглася на сотні метрів, повільно рушила до місця останнього спочинку. Під звуки Гімну України рідна земля прийняла свого сина. А синьо-жовте полотнище, яким було покрито домовину з тілом покійного бійця, передано його рідним як символ держави, за яку заплатив Воїн Світла найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо.
Ми втратили не просто молодшого сержанта. Ми втратили Захисника, Друга, Поета Людину великої душі. Але здобули — Воїна Небесного війська. Того, хто віднині оберігає нас із висоти. Хто тримає небесний щит над українською землею.
Бо Герої не вмирають. Вони стають зорями, що світять у пітьмі. Стають ангелами, що ведуть нас до Перемоги над окупантами.
Світла і вічна пам’ять тобі, Михайле… Твоє ім’я — назавжди в серці Ізяславщини. Твоя боротьба — частина нашої Перемоги. Твоя смерть — не кінець. Це початок легенди…
Ізяславська міська рада
