11 січня 1992 р. в сім’ї Савчуків Надії Петрівни та Валерія Яковича народився первісток Руслан. З дитинства хлопчик зростав непосидючим, активним, допитливим та працьовитим. Він допомагав батькам по господарству, а також допомагав бавити молодшу сестричку Віту.
Руслан навчався у Плесенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Як звичайний хлопець, любив спорт: грав у теніс, футбол та волейбол. За спогадами директора Тетяни Миколаївни Капелюх, був непосидючим, завжди в центрі уваги, гамірний та енергійний.
Після закінчення школи у 2009 році вступив до Шепетівського ПТУ-20 та здобув професію будівельника.
У 2010 р. був призваний на строкову службу, яку проходив у місті Хмельницький. Після закінчення служби повернувся в рідне село, працював будівельником за контрактом за кордоном.
У 2016 році одружився з односельчанкою Мариною, згодом народився син Максим. Молода сім’я вирішила залишитися в рідному селі – купили хату, в якій Руслан власноруч робив ремонт. За спогадами друзів та родичів, чоловік мав золоті руки, завжди все робив до ладу та з творчим підходом. Сім’я назавжди запам’ятає сніжну зиму 2020 року, коли Руслан разом з маленьким Максимком зі снігу ліпили замки та різні скульптури, на які ще довго задивлялися їхні односельці. У спогадах сина залишаться прогулянки разом з татом до лісу та на риболовлю. Дружина Марина вже зараз бачить у маленькому Максимові риси батька: усміхнений, любить пожартувати, енергійний та завжди готовий прийти на допомогу.
Як кожен господар, Руслан мав багато планів на життя. Мріяв переобладнати подвір’я, жив, працював, посміхався. Він любив дружину Марину, обожнював сина, поважав батьків.
Він дуже любив своє село, любив свою Україну…
Але почалася війна… 6 квітня 2022 року Руслан Савчук був мобілізований до лав ЗСУ та без вагань став на захист Батьківщини.
Підготовку проходив у Ярмолинцях, далі військову частину було переведено до Конотопа Сумської області, а згодом у саме пекло війни – село Піски на Донеччині. Служив мужньо та самовіддано, був вірним військовій присязі.
Ворог забрав життя захисника 18 серпня у населеному пункті Піски Донецької області. Під час артилерійського обстрілу старший стрілець другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини отримав поранення, несумісне з життям.
З 18 серпня 2022 року Руслан вважався зниклим безвісти, його пошуки тривали майже два роки. Майже два роки у родини не зникала надія на його повернення, але на жаль дива не сталося.
Руслан загинув, а ми та наступні покоління будуть жити з вічною пам’яттю і вічною вдячністю Герою.
Руслану Савчуку назавжди 30, у пам’яті рідних, близьких та товаришів він залишиться щирим, добрим, усміхненим, світлим, а ще палким патріотом своєї рідної землі. Загибель Руслана Савчука – це чергове гірке нагадування усім про ціну миру та жертовності українських воїнів, які несуть свою службу на фронті.
Вічна пам’ять Захисникові, який поклав своє життя в бою з російськими загарбниками. Шана і слава Герою!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
