Наче спалах обірвалось життя Новітнього Героя. Свій останній бій він прийняв 15 лютого на Донеччині.
Біль втрати складно вгамувати, та напевне ще сильніше він пече, коли втрачаємо справжніх та щирих. Саме таким був наш земляк. Віталій свідомо обрав для себе не простий шлях захисника Вітчизни.
Така вже була у Героя вдача — не зміг насолоджуватись мирним життям, коли російські агресори паплюжили його рідну землю. Він не шукав слави, а з честю виконував свій обов'язок чоловіка і захисника, щоб ніхто й ніколи з українців не жив в окопах, а також мріяв домогтися справедливого суду для тих, хто винен у смерті, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу…
А після повномасштабного вторгнення окупанта на територію України наш земляк пішов захищати рідну землю вдруге, бо розумів, що має досвід і треба захистити рідних, близьких, кожного з нас.
Бійцю довелось побувати у самісінькому пеклі – у найгарячіших точках Донеччини, де кожен день підстерігає небезпека, де кожен день доводиться втрачати побратимів. Та, перебуваючи на фронті, Віталій жодного разу не дав відчути рідним біль та страх війни, максимально полегшував сприйняття, аби навіть з розмов вони не відчували того жаху, який щодня бачать наші безстрашні оборонці...
На жаль, «цинічний метал» виявився сильнішим, ніж жага воїна до життя та за молитви люблячих батьків й коханої дружини. Країна втратила одного із своїх відважних синів України. Та все ж наш боєць переміг, адже по собі залишив невмирущу пам’ять, добрі справи та найголовніше — своїх нащадків.
Розділити горе родини, підтримати її добрим словом і схилити коліна на честь воїна-земляка, на центральній площі міста Ізяслав зібралися сотні містян, знайомих, друзів, побратимів бійця, створивши живий коридор і проводжаючи в останню путь свого земляка. Заупокійна служба за загиблим проведена місцевими священнослужителями Православної Церкви України.
Ім’я Новітнього Героя навіки вписано у “вічний полк” на Алеї загиблих героїв м.Ізяслав. Рідна земля Ізяславщини прийняла тіло воїна під урочистий салют та Гімн України. А вручений родині Героя Державний Прапор України стане цінною сімейною реліквією на згадку про мужність та звитягу Віталія. Адже саме завдяки таким оборонцям, як Віталій, замість трьох днів, як говорили російські нелюди, Україна стоїть, тримає оборону уже два роки.
Немає жодного людського слова, яке б могло утішити скорботну родину бійця, адже ця рана ніколи не загоїться. Проте Новітній Герой назавжди залишиться у пам'яті тих, хто його знав, мужнім сином українського народу, відважним воїном та справжнім захисником.
Вічна шана Герою!
Ізяславська міська рада
