Ярослав Свєшніков народився 11 жовтня 1996 року в місті Шепетівка. На превеликий жаль, із самого дитинства доля Ярослава була нелегкою, адже батьки залишилися осторонь. Змалечку його виховувала бабуся Марія Сидорівна, яка замінила маму.
Ярослав ріс, як звичайний хлопчик – непосидючим та жвавим. Але було у нього одне захоплення, він мав талант до малювання, особливо гарно малював ікони. Охоче з бабусею відвідував церкву та мріяв стати священником. Після смерті бабусі, опікуном стала тітка – Антоніна Олександрівна. Шкільні роки проходили у Шепетівській школі – пансіон, згодом у Головчинецькій школі-інтернат.
У 2012 році Ярослав повернувся до рідного міста та продовжив навчання у Шепетівському професійному ліцеї, здобуваючи професію «Столяр. Верстатник деревообробних верстатів». Соціальний педагог Олена Олегівна згадує хлопчину, як сміливого та наполегливого борця за справедливість.
Шлях воїна для Ярослава розпочався із Майдану у 2014 році. Революція гідності стала переломним періодом в долі хлопця. Ще у сімнадцять років він наполегливо рвався в зону проведення аититерористичної операції, але його не брали. Потрапити на передову Ярославу вдалося після досягнення 18 років, у добровольчий Український корпус «Правий сектор», у 8 окремий батальйон «Аратта». Бойове хрещення отримав в ході боїв під Донецьким аеропортом та у селищі Піски.
Ярослав проявив свій бойовий характер, наполегливо йшов до своєї мети – служити в елітних військах. У 2017 році підписав контракт з 8 окремим полком спеціального призначення міста Хмельницького. Брав участь в обороні під Маріуполем. Завершивши службу за контрактом, шукав себе у цивільному житті, разом з друзями працював на будівництві в Київській області.
Другий контракт підписав з 9 окремим мотопіхотним батальйоном 59 окремої мотопіхотної бригади сухопутних військ України.
З початком повномасштабного вторгнення пішов до територіального центру комплектування добровольцем. Серце Ярослава палало праведним гнівом від несправедливого вторгнення російської нечисті. Мужній воїн з неабияким бойовим досвідом, загартований в боях, готовий боротися за справедливість, отримав запрошення до 3 окремої штурмової бригади сухопутних військ Збройних сил України. І знову на передовій, у самому пеклі війни. Він не ховався за чиїмись спинами – справжній патріот, надійний побратим, незламний Воїн, відданий військовій присязі.
Подруга Юлія згадує Ярослава, як позитивного, щирого й доброго. В її пам’яті залишились світлі спогади про ту радість та гордість, якою Ярослав з нею поділився, коли у нього з’явився свій власний куточок, адже міська рада виділила йому квартиру, де він планував побудувати своє нове щасливе життя.
Ярослав понад усе цінував справжню дружбу, тому так важко переніс загибель свого друга та побратима – Графа Афанасіядє. Друга, з яким він починав свій короткий, але героїчний шлях, друга, з яким ділив свої погляди та уподобання, з яким мріяв зустрітися та дочекатися перемоги. Вони обов’язково зустрінуться та дочекаються, але, нажаль, вже у Небесному війську.
Кум та побратим Юрій Єфімов згадує Ярослава усміхненим, веселим, енергійним, завжди оптимістичним. Він планував жити далі, будувати своє майбутнє.
«В мене все добре. Мені тут подобається. Коли закінчиться війна, я підпишу контракт і буду служити далі. Ну все, потрібно готуватися до штурму», – остання переписка друзів і останній штурм Ярослава.
Свєшніков Ярослав Володимирович загинув на Донецькому напрямку 16 лютого 2024 року, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України. У Героя залишилася дев’ятирічна донька Ангеліна.
Його відвага та мужність, проявлені у ході бойових дій, були визнані командуванням на державному рівні. Указом Президента України №284 від 29.04.22 року нагороджений орденом за мужність III ступеня, коли під час протиповітряного бою противник здійснив пряме влучання по позиціях наших військових. Ярослав у цей час здійснював наземну оборону обслуги, яка вела бій. З палаючої самохідної вогневої установки воїн витягнув особовий склад бойової машини, яка була уражена. Також нагороджений орденом «За заслуги», медалями «За поранення», «Відвага та честь», «За гідність та патріотизм», «Захиснику Маріуполя», нагрудним знаком «Кров за Україну».
Він був звичайним хлопчиною, якого пошматувала сиріцька доля. Виріс без батьківської опіки, материнської любові й ласки. Він мав велике серце, яке билося в грудях справжнього воїна, він став на захист Батьківщини та віддав найцінніше – власне життя за кожного з нас. Такою високою і страшною є ціна нашої свободи. Ярослав гідно пройшов свій тернистий шлях життя.
Він загинув за нас. Біль стискає серце… Молоде життя обірвалось на злеті. Хлопець не встиг здійснити омріяні плани. Натомість, душа Ярослава поповнила небесне військо ангелів, які освячують таку жадану для всіх українців незалежність та свободу.
Висловлюємо співчуття родині, близьким та побратимам у важку годину скорботи.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
