Олександр Вербило народився 8 листопада 1988 року в селі Романів Житомирської області. Коли хлопцю було 2 роки, родина переїхала до села Новичі Шепетівського району. Там Олександр закінчив загальноосвітню школу. Згодом родина переїздить до села Жолудки. У 2006 році, після закінчення школи, юнак вступає до Полонського аграрного професійного ліцею на спеціальність маляр-штукатур. Після закінчення навчання, у 2007 році, юнак приїздить до Шепетівки.
Олександр був найстаршим в родині Галини та Віктора Вербило, мав 6 сестер та 2 брати. Він ріс відповідальним, допомагав батькам по господарству та доглядав молодших. «Він усіх нас виглядів», – згадує молодша сестра Марина. Олександр турбувався про родину, завжди приходив на допомогу та дуже цінував той час, що проводили разом у батьківській хаті, коли збирались всі разом за довгим столом на батьківському обійсті. Статний, симпатичний, працьовитий, товариський хлопець – таким Олександр залишиться у пам’яті односельців, друзів. Був майстром «золоті руки», згадують рідні. Умів робити все по господарству, крім того, опанував практично усі види будівельних робіт. Допомагав робити ремонт і в батьківській оселі. Географія трудового шляху Олександра сягнула й за межі України, кілька разів виїздив на роботу до Німеччини.
Олександр мав захоплення – нумізматика. Він відшукував монети, колекціонував їх. Пошуки монет з металошукачем не лише приносили задоволення, а й заспокоювали та відволікали. Свою долю – кохану дружину Марину – зустрів, коли працював у одному з супермаркетів Шепетівки. Одружився, багато працював, щоб забезпечити родину. Нещодавно родина придбала дім, виховували двох діток – сина Кирила і доньку Аліну. До мобілізації Олександр працював у будівельній фірмі в Хмельницькому. Колеги цінували Олександра за професійність, майстерність та відданість своїй справі, роботу він завжди доводив до кінця, не залишав на пів шляху. Товариський, веселий, дисциплінований і закоханий у світ, молодий чоловік з неймовірно добрими очима та відкритою душею – таким згадують Захисника його рідні та близькі.
Повномасштабна війна змінила звичне життя родини Вербило, як і тисяч інших українських родин. У серпні 2023 року Олександр долучився до лав ЗСУ. Молодший брат Олександра Микола, за прикладом брата, теж зараз відстоює нашу незалежність. Спочатку Олександр навчався у Рівненській області, а згодом був направлений для виконання бойових завдань у Донецьку область.
Перед від’їздом бачився з сім’єю у вересні 2023 року. Він постійно тримав зв’язок з великою родиною. Востаннє Олександр розмовляв з дружиною 17 січня і попередив, що вирушає на завдання на 3-5 днів. Просив не хвилюватися та не дзвонити ці дні, але залишив контакти побратимів та командування для зв’язку. Марина не турбувала його раніше зазначеного часу, але коли минули такі довгі та тривожні 5 днів і чоловік не відповів на повідомлення, почала шукати. Від командира почула, що Олександра було поранено ще 18 січня та евакуйовано до лікарні міста Дніпра. Там Марині повідомили, що 21 січня її чоловіка доправлено до Києва авіацією. Вже в лікарні столиці їй повідомили, що Олександр має 80% опіків тіла та не приходив до свідомості.
25 січня 2024 року Олександр помер від отриманих поранень під час виконання бойового завдання. Все своє життя він турбувався про своїх рідних: батьків, братів і сестер, дружину та дітей, ось і тепер він не покинув їх – став янголом-охоронцем, світлим спомином у серцях тих, хто його любить…
Висловлюємо співчуття родині та всім близьким відважного Захисника.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
