Вимивають дощі закіптявлені рани Майдану,
Та чи зможуть відмити просякнутий кров’ю асфальт?
Хто життям заплатив, щоб отримати волю жадану,
Залишився у серці, та зник із запроданих шпальт.
Наша воля ще марить, не може піднятися з ліжка,
Їй далася взнаки з водометів полита зима.
Кажуть в пекло йде шлях, а до раю вузенька доріжка,
Тож найкращих до бою покликала знову сурма.
Ну а решта мовчить, бо не знають, що треба казати
( із верхів не дали однозначний для цього указ).
Кого славити? Волю? А раптом прийдуть федерати,
То за довгий язик розплатитись прийдеться не раз.
Та й зручніше просидіти нишком у теплій квартирі
(Сотні років покори наклали кайдани раба.)
З України летіли лелеки спокійно у вирій,
Повертатися стали— кричить двоголовий з герба.
І злетіли за хмари питати поради у Бога,
Чи летіти назад, чи мостити для діток гніздо?
І Господь відповів «В Україну прийде перемога,
Коли змиють дощі із асфальту кроваве бордо,
Коли стануть народом, не будуть покірно мовчати,
Коли рабські кайдани нарешті впадуть із душі.
Стане мирно на вік. Тільки пісня небесна качати
Буде докором тим, хто продав рідний край за гроші.»
Олена Іськова
