Російський комп’ютер

Нещодавно мелькнула новина про випуск російським МЦСТ свого власного комп’ютера «Ельбрус-401», та відповідної серверної пари до нього «Ельбрус-4.4». Якщо відкинути той прикрий факт, що процесор Ельбрус-4, який є основою цього агрегату, випускається на Б\Ушному конвеєрі купленому в американської (яка несподіванка) фірми AMD, то ця новина дуже навіть мене порадувала. Не маю жодної ненависті чи упередження до Росії, її громадян, і навіть уряду. Тому мені приємно, що у рідного нам народу ще хоч щось залишилось у плані високих технологій. Ми, нажаль, здогадались вгробити ВСЕ, що тільки можна. А у нас, доречі, у кожному обласному центрі був жеж свій радіозавод – саме високотехнологічне виробництво. Та й Шепетівка наша теж не пасла задніх у цьому плані.

Але я не про це. У всій цій історії, особливо на фоні антиамериканської істерії, гріх було не виставити цю подію, як велике досягнення і перемогу «руського духу» над чорними піндоськими технологіями. У багатьох тамошніх націоналістів – справжній оргазм. Причому, чим менше людина розбирається у предметі обговорення, тим більше захоплення виражає. Пропаганда, відповідно, теж не відстає. Креслять якісь графіки, порівнюють ціни на Ельбрус-4 з вартістю топових IntelXenon, говорять про «оборонку» де, нібито, потрібен свій проц, бо американський 3-ій «пеньок» (а приблизно йому насправді відповідає за потужністю новий російський процесор) відсилає звіт про всі свої дії особисто начальнику ЦРУ на електронну пошту. Коротше, типовий патріотичний угар.

З іншої сторони, з цілком очевидних причин, багато наших громадян зі схожою симптоматикою, не пропускають нагоди облити помиями і новий комп з процесором, і МЦСТ, ну і, звичайно, Росію. Знову ж таки, як і у випадку їхніх російських «колег», пристрасті тим більші, чим менші знання у цій галузі.

А що ж можна сказати просто дивлячись зі сторони? А можна просто виразити великий респект російським інженерам, які зробили новий процесор і комп’ютер. Зробили, незважаючи на тупорилих злодіїв, які стоять біля керма відповідних міністерств та держкомпаній. Адже, якби не старання людей, які люблять свою справу, то не було б навіть і цього 800 Мегагерцового Ельбруса. А ще можна поспівчувати російській електронній промисловості (вірніше – її залишкам), яку використовують лиш для «розпилу» нафтогазового бюджету. Бо коли планувався 5 років назад випуск цього процесора, ніхто не думав ні про яку «кузькіну мать» і «наш» комп’ютер з дамами і преферансом. Вчені думали про подолання чергового рубежа у техпроцесі, а чиновники – про прийдешній «розпил». В решті решт, гору отримали другі, по іншому і не могло бути. В результаті, маємо «високодуховний» комп’ютер за ціною майже у 4000 доларів США. Причому, це ціна користувацької моделі, не сервера! Цілком очевидно, що йде черговий дерибан тамошнього бюджету, який змусять купувати нові комп’ютери, які «тянуть» максимум Windows XP (це заявлений у специфікації максимум), за ціною нормального AppleiMac. Зважаючи на те, що майже все, що робить МЦСТ – державне замовлення, то тут уже відпадають останні сумніви.

До чого я це все? Просто дуже хочеться, щоб ця ситуація помінялась. І в Росії, і у нас. Та, нажаль, одним усуненням Путіна, чи, навпаки, відновленням якоїсь подоби СРСР – уже нічого не зміниш.

Можливо, хоч наші б керманичі не повторювали помилок північних сусідів? Може б дати можливість цьому виду бізнесу самостійно стати на ноги (просто не заважати)? Бо ж одним ріпаком не виживемо. З іншої сторони, не треба йти російським шляхом, де держава утримує єдиний концерн, з якого «підїдається» ціле кодло держслужбовців. Бо, як видно з історії російського комп’ютера – результати не найкращі.