Заплакані безробітні і голодні шепетівчани, щоб гречку, олію, цукор мати, слід на совість працювати. Наша партія створює робочі місця. Аграрний міський вождь Шайнога виконує велике замовлення по виготовленню кімнатних дверей для Антонюка Сергія. Першу партію вночі відправлено. Набираємо депутаток і безпартійних на посади полірувальників. Дівчат для обслуговування сауни Анаркова в Городищах на горбку (ліс), а також доярок у Гордійчуків «Сварог». Будемо разом відроджувати село! У першу чергу приймаємо членів міської аграрної партії і тих, хто за неї голосував. Запис у ШРЕПі.Гоппартком

На другій сесії міськради заявила про себе хунта цукрозаводу. Головний бовдур Шепетівки нелогічний Федоров вирішив про двинути секретарем амбітного перефарбованого регинала часів Януковича-Антонюка «сплячого-курця» Липканя. На сесію була подана заява за підписом кільканадцяти хунтерів і хунтерок, які думають тим місцем, яким сіли в депкрісло. Хунтерка базарна Мурка із Великої Березни (хто її вчив, добродію з Полонного, підкажіть нашому «Софоклу-Агаркову із нижчесерднім мисленням») навіть відому скандалістку привела на сесію, поряд всадовила. У залі сиділи головний клоун району Ординський, голубий нарцис Сасюк, по якому тюрма плаче. І Інша секохендівська братва. Задумка не пройшла. Другим фіаско-мордача отримав Агарков, не пройшовши в депутати обласної ради, смотрящий з Києва Гончар вирішив будь-що просунути директора у виконком. І совісті нема: Агарков зневажав міських голів, владу, нас з вами, шепетівчани, він свідомо не платить податків, а колотити виконкомом – талант до плінтуса «геніальний». Не пройшов Агарков, самовпевнену інтернетівську орденоску Василик хотіли підсунути. Носяться з нею, як з писаною...

Шановні сусіди!

Я корінний полончанин уважно стежу за подіями у Шепетівці. Ваша дискусія давно вийшла за рамки головної статті про Полодюка Михайла Івановича. Але ви продовжуєте її суть. Вибори пройшли. Успіху досягли. Та почалися непрості будні, з якими ви вже зіткнулися. До вашої дискусії пристали навіть сторонні люди. З’явилися нові імені, які засвітилися в Полонному.

Прочитав я оте бездумне кукурікання про те, що ніби міський голова Указ видав і зобов’язав вчителів газети підписувати і соромно стало за наших людей, вчителів передусім, інженерів, лікарів, торговельників і т.д. окремі з них не розуміють елементарного, що ні колись, ні тепер ніхто нікого не примушує. Вчителі старшого покоління і лектори мали право і були зобов’язані. Це  - агітатори! Духовні провідники. А сьогодні як накажете, бути без отих духовних наставників, людей, які мають іти попереду і вести за собою інших?

Міську владу і нас з вами вагомо підтримала обласна газета «Подільські вісті». Вона чесно і об’єктивно про «Енергоінвест», що його привів у місто папєрєднік Антонюк. Прочитайте про це в газеті.

Відразу викликала недолуга інформація про те, ніби очільник виконкому та його підлеглі видали «указ», який змушує кожного вчителя передплатити газети. І байдуже, що триває в Україні узаконена кампанія. Державна пошта опікується кожним з нас, як вчитель мав би опікуватися знаннями учнів. Бо ще класик зауважив: жити в суспільстві і бути вільним від нього – нонсенс. Хто вчив, а хто лекцію пропустив. Відтак які знання – така свідомість. Дорікати, що силоміць пхають в руки газету, примушують передплатити місцеве видання – треба мати честь. А тут, наче з огудиння звалився: Полодюк розпорядився, його до інформації за вуха тягне. Наче Полодюку не всерівно чи ви інформаційно освічений, чи так і залишилися на рівні чогось там набутого в інституті. «Указу» не було, а Полодюк має право, як очільник міста морально зобов’язаний пропагувати державну газету.

Ура! Нас помітили! Для когось ми стали на заваді. Як болячка в боці. Навіть до панства догадалися написати пане Петре і приписали йому заслуги. Нам в обличчя верблюжий плювок. Мовляв, не лізьте в наші справи, бо ви з кухні… Усі запам’ятайте, якби не молодь Шепетівки – Полодюк не пройшов би. Так, Полодюкові учні зорганізували нас, а не ви, що претеся без розбору в депутати. Запам’ятайте і не подумайте щось лепетати, бо розклеїмо листівки і зробимо написи на стінах, на асфальті про білих і синіх, оранжевих і тих, хто галасує патріотично.Остапчук Й. Таке пишуть тільки заздрісники. Змичку села з Шепетівкою ми вже проходили. Нічого нового підпільні політологи не здатні придумати. Тільки заздрощі і ненависть. Ви вже заїжджі патефонні пластинки. Вдаєте, що ви справді про щось думаєте, а зводите до одного – як у тарілку із сметаною ляпнутися.Коля. Я у політику поки не пнуся. Але мама просить запитати: для чого попу гармошка, а...

И снова продолжается бой за власть шепетовськую. Региональная агросалдатня штурмом идет на горсовет.

Відкриваємо очі крупожерам, пиріжкоїдам, любителям яблук і канфет, що роздавали їх безплатно возлє сахкомбіната лакеї Агаркова і Гордєйчука. Може в когось застряг корж – ставай в строй, сповідайся батюшці або ксьондзу, що нагрішив – за аграрну партію голосував. До колгоспу нас тягли.

В Шепетовці продолжається сказочна підпільно-партизанська боротьба. Бувша секретарка Васьковського і куховарка на культиваторах Новіцька Галина тепер виборами руководіт, а должна собрать десять романтіков на прєдседателя горсовета в домі культури вмєстє і тоді б ми побачили хто на що гаразд: хто за гречаники, хто за сауну в городищах, а хто за Шепетівку, як воєнну частину, яку Синюта намагався роздеребанити і чуть в тюрму не попав. З армії вигнали і свої ж врятували – честі не віддали.