Захід зібрав родини, близьких, друзів та всіх небайдужих. Це була не просто церемонія — це був голос душі, яка чекає. Це був плач любові, що не втомилася сподіватися. Це був крик мовчання — глибокий, як безвість, і сильний, як віра. На обличчях — сльози, у серцях — молитви. Молитви матерів, сльози дітей і мовчання дружин злилися в один спільний подих: “Повертайся...”
На цьому зібранні кожне слово звучало як молитва — тиха, пронизлива, народжена з болю, любові й незламного очікування.
До присутніх зверталися ті, для кого війна — не просто новини, а щоденна реальність. Вони не виголошували промов — вони ділилися своїми серцями.
Грицівський селищний голова Марина Поліщук подякувала родинам, які несуть неймовірно важкий хрест і наголосила, що ця Алея — не лише символ пам’яті, а й жива обітниця: чекати, молитися, вірити.
Неймовірно зворушливим став виступ Олександри Козак, яка читала вірш - молитву, сповнений туги, любові та очікування. Ці слова молитви торкнулися найглибших струн душі...
Молитву за повернення військових та освячення банерів провів отець Василь Павлюк, благословивши цей куточок пам’яті та надії.
Цей захід відбувся завдяки родинам, які чекають на своїх рідних...
І поки родини тримаються разом, поки серця б’ються в унісон з молитвою — кожен зниклий лишається з нами. У пам’яті. У любові. У вірі в повернення.
По завершенню заходу, кожен бажаючий мав змогу зав'язати стрічку на банері, як символ віри та надії...
Бо там, де не згасає надія, починається шлях додому.
Грицівська селищна рада
