2 жовтня 1884 року таки було створено Заславський Місцевий Комітет Товариства Поліпшення Народної Праці пам’яті царя-визволителя Олександра ІІ. До нього увійшло всього 9 членів. Згодом, до кінця 1889 року, їх кількість зросла до 70.
До складу правління Заславського Місцевого Комітету входили: Кравцов Павло Семенович – голова комітету, в.о. Заславського Предводителя дворянства, відставний поручик; Протопопов Михайло Тихонович – заступник, Заславський повітовий справник, підполковник; Кожуховський Варфоломей Іванович – колезький секретар, скарбник, діловод. Членами Комітету були – Критський Костянтин Осипович, підполковник; Оставовський Харитон Ієремієвич – помічник повітового справника; Князь Сангушко Роман Владиславович - землевласник; Графиня Сангушко Марія Романівна - землевласниця; Врочинський Генріх Михайлович – губернський секретар, землевласник; Подгурський Карл Іванович – титулярний радник, уповноважений по маєтку графа Потоцького. Грохольський Мечислав Людвигович – землевласник; Хібінський Петро Осипович – колишній директор Шепетівського цукрового заводу; Граф Потоцький Йосип Альфредович. Ольшевський Ємельян Антонович – технік, адміністратор Шепетівського цукрового заводу; Шепетівський Волосний Схід (Голова – Попович Каленик); Судилківський волосний Схід (Голова – Люнець Василь); Хролинський Волосний Схід (Голова – Ковалик Григорій Павлович); Шехет Давид Шулимович – купець м. Шепетівки; Волошин Яків Ісаакович – купець м. Шепетівки та інші.
У 1895 році Заславський Комітет очолював Желябужський Е.Д. – Заславський повітовий предводитель дворянства. Його помічником був М.Я. Андерсон – Заславський повітовий військовий начальник, полковник.
Щорічно члени Комітету вносили свої внески. Зокрема, Сангушко Р. В. та Сангушко М.Р. – одноразово сплатили по 100 руб. кожен, Кравцов П.С. – 36 руб. Стільки ж сплатили Врочинський Г.М., Критський К.О., Кожуховський В.І., Подгурський К.І. Загалом, кожен член щорічно мав сплатити по 6 руб. Кошти надходили і від благодійників. За період з 1884 по 1890 рр. надійшло до скарбниці Комітету 996 руб.
Розглянемо діяльність Заславського Місцевого Комітету від часу заснування до 1890 рік. Отже, в перші роки свого існування Комітет не проводив заходів щодо поліпшення місцевого виробництва. Основна причина – недостатність коштів. Згодом «комітетчики» вирішили звернути увагу на створення в повіті ремісничих і землеробських шкіл. Першою такою установою була навчальна майстерня при Заславському міському училищі, яка була відкрита 15 січня 1887 року. В ній навчали столярству, токарству і палітурній роботі. Згодом у підпорядкування Комітету було передано ще три ремісничі навчальні майстерні – в Михнові, Тернавці та Шепетівці. В Михнові навчали столярству і ковальству, в Тернавці – столярству та стельмаству, в Шепетівці – виготовляти та лагодити чоботи. Про діяльність останньої навчальної майстерні розповімо детальніше.
Отже, Шепетівська чобіткові навчальна майстерня Товариства Поліпшення Народної Праці пам’яті царя-визволителя Олександра ІІ була відкрита 1 жовтня 1887 році на базі Шепетівського народного училища, для навчання учнів і інших бажаючих чобітковій майстерності.
Для нагляду за школою Заславський Місцевий Комітет заснував комісію з своїх членів. До неї входили – Желябужський Естер Дмитрович, мировий посередник 2-ї дільниці Заславського повіту, Микульський Людвик Вікторович – сільський лікар Заславського повіту, Попович Каленик – Шепетівський волосний Старшина.
Розміщувалася майстерня в будинку колишньої приходської школи. У 1889 році вчителем цієї школи був запасний солдат, селянин Паламарчук Фома. В тому ж році школу відвідували 20 чоловік, з них 16 були учнями народного училища. Заняття проводилися щодня, на протязі 3-4 годин (з 14.00 до 18.00), окрім святкових, недільних днів та канікул. Щорічно на утримання школи Шепетівською волостю виділялося 40 руб. З цих коштів на ремонт закладу витрачалося 11 руб. 12 коп., на зарплату майстра витрачено 61 руб. Інші кошти, а це 11 руб. 88 коп., йшли на придбання різних чобіткових інструментів і меблів. До 1 травня 1889 року заклад мав один стіл, 14 лавок, 20 (10 пар) колодок, 6 молотків, 4 щипці, 6 ножів, 1 рашпіль, одну залізну ложку для цвяхів, 4 ручки для шил, 1 напилок.
Спочатку учні навчалися робити дратву (товста просмолена або покрита воском нитка), зшивати ремінці. Згодом вони лагодили взуття, а до кінця навчального року учні могли зшивати халяви, робити і бити кілки.
За свідченням майстра, з 1-го травня 1888 по 1-е травня 1889 рр. учнями виготовлено близько 80 пар нових чобіт і полагоджено до 100 пар старих. Всього по місцевим цінам учнями зароблено було 65 руб. Чотири учні, які відвідували школу дві зими, вміли цілковито самостійно шити прості чоботи.
Не всі учні закінчували навчання. Так, у 1889 році, на протязі навчального року вибуло 4 учні, які залишили школу по своєму чи батьківському бажанні.
Про діяльність Шепетівської навчальної чобіткової майстерні в наступні роки майже нічого не відомо. Лише є повідомлення, що в грудні 1895 року на шкільно-технічній виставці в Москві експонувалися їхні вироби.
Отже, з вищенаведеного матеріалу стає зрозумілим, що в Шепетівці, окрім Народного училища, існувала ще й професійно-технічна школа, яка готувала спеціалістів з чобіткової справи. На жаль, про подальшу долю цього закладу не має відомостей. Пошуки тривають.
Науковий співробітник музею Олександр Лукашук
