Понеділок, 18 травня 2020 01:53

Олександр Леонідович Лукашенко - визначний краєзнавець Шепетівщини

Історія України, як і будь якої іншої держави, – це тісне переплетіння регіональних візій минулого у єдине ціле. Для того, щоб зрозуміти регіональний контекст історії на перший план виходить краєзнавство. Краєзнавство, як наука, починає розвиватись на теренах України ще з ХІХ ст., як перший етап національного відродження. У ХХІ ст. значно розширюється методологія та можливості цієї науки, єдиним залишається завдання – пізнати регіональні особливості плину історії. Одним із визначних краєзнавців Шепетівщини був Олександр Леонідович Лукашенко.

Олександр Лукашенко народився 17 травня 1940 р. в місті Шепетівка Хмельницької області.

Події німецько-радянської війни вплинули не лише на дитинство, але й наклали відбиток на подальшу долю Олександра Леонідовича. Його батько був призваний до лав Червоної Армії, але хоч і був підпільником, намагався якомога частіше з’являтись вдома, щоб побачити дружину та маленького сина. Леонід Іванович закарбувався у дитячий пам’яті кремезним чоловіком, який завжди вмивався під столітньою липою, що височіла на їхньому подвір’ї. Одного разу на їхнє подвір’я влучив німецький снаряд, який зруйнував цю липу та кут будинку. Саме в той вечір батько не прийшов додому. Батько краєзнавця був розстріляний нацистськими військами у 1943 році, похований він у братській могилі на Новоградському розвилку, де встановлений пам’ятний знак, але імені Леоніда Івановича, як і інших полеглих солдат, там немає.

Після закінчення війни, у 1947 році О.Лукашенко починає навчання у Шепетівській середній школі №3. У 1955 році він закінчує сім класів цієї школи та починає навчатись у вечірній школі для трудової молоді та паралельно працює.

З 1955 по березень 1958 року він працює на різних будівельних та промислових підприємствах міста Шепетівка. В 1958 році О.Лукашенко починає працювати бетонником на Шепетівській дільниці, яка займалась побудовою житлових будинків у місті. У квітні 1958 року Олександра Леонідовича приймають до ВЛКСМ.

Олександра Леонідовича у вересні 1959 року було призвано до армії, куди він, за спогадами свого товариша Б.Грищука, прийшов загартованим у праці, з перших днів швидше всіх навчився чистити зброю, активно вивчав військові статути та привчався жити за їхніми правилами, намагався схилити до цього інших. Протягом 1960 – серпня 1961 рр. був курсантом 134 школи молодших авіаційних спеціалістів 6-ї гвардійської військово-транспортної дивізії, після закінчення якої отримав спеціальність авіаційного механіка. В той самий час Олександр Лукашенко проходить навчання у партшколі при політвідділі В/Ч 55685. В листопаді 1962 р. був демобілізований із армії, повернувся до Шепетівки та почав працювати машиністом-пилорамником на будівельній дільниці.

В 1963 р. вступає на навчання до Кишинівської спеціальної школи міліції, яку закінчує у 1965 р. Після закінчення навчання був направлений до рідного міста, в якому починає працювати черговим інспектором Шепетівського міськвиконкому внутрішніх справ. З листопада 1965 року починає працювати інспектором карного розшуку Шепетівського міськвиконкому внутрішніх справ. Протягом 1972-1974 рр. працює дільничним інспектором міліції.

З 1974 р. починає свою кар’єру у виконкомі Шепетівської міської ради: працює завідуючим загальним відділом міськради, далі працює у районній раді, де очолює різні комітети, займає посаду помічника першого заступника голови районної ради, потім з 1992 р. – спеціаліста юридичного відділу, далі – завідуючого організаційним відділом районної державної адміністрації. З 2012 по 2016 рік працює соціальним працівником при Шепетівському районному територіальному центрі надання соціальних послуг.

З 2011 року Олександр Леонідович очолює Шепетівську районну громадську організацію «Ветеран Шепетівщини», до створення якої він приклав чимало зусиль. Робота в цій громадській організації була квінтесенцією всіх прагнень та задумів краєзнавця, який із юного віку любив історію. Саме в рамках діяльності цієї організації і проявився талан та невтомне прагнення до пошукової роботи Олександра Леонідовича. Новий керівник громадської організації ставився до своєї роботи дуже відповідально: завжди приходив на робоче місце о 8 ранку, працював до 12, далі йшов додому і там продовжував свою пошукову роботу.

За спогадами дружини Валентини Людвігівни, з якою Олександр Леонідович прожив 51 рік щасливого подружнього життя, він завжди дуже захоплювався історією рідного міста, знав багато дат та подій, міг багато цікавого розповісти про минуле.

Будучи «дитиною війни» він добре пам’ятав події Другої світової війни, а про довоєнні часи знав із розповідей своїх родичів, життя яких було пов’язане із Шепетівкою.

Скоріш за все захоплення із дитинства історією та досвід пережитого післявоєнного лихоліття наклали свій відбиток на формування світогляду Олександра Лукашенка. Він намагався дізнатись якомога більше про минуле свого краю, про полеглих воїнів у війні, встановити історичну справедливість у визначенні ролі кожної особи у цій війні. Одним із основних векторів діяльності очолюваної О.Лукашенком організації була пошукова робота, яка полягала у віднайдені архівних документів про загиблих воїнів на фронтах війни, визначення місця їх можливого поховання та передачі цієї інформації родичам загиблих. Наполегливість у пошуках та їх успіхи сприяли тому, що до Олександра Лукашенка почали звертатись люди із усіх куточків України та найближчого зарубіжжя.

Олександр Леонідович займався пошуком та систематизацією усно-історичних джерел із історії Шепетівщини, переважно періоду його найбільшого зацікавлення – Другої світової війни. Він особисто знав багатьох учасників та сучасників бойових дій на території краю, з якими часто спілкувався, створюючи багатогранну картину минулого рідного краю.

Одним із предметів особливо пильного дослідження краєзнавця був Судилківський аеродром. Історик віднайшов свідчення про те, що будівництво аеродрому почалось у 1934 р. на східній околиці села Судилків. У 1936 р. були побудовані будинки для військових, дитячий садочок, гуртожиток для особового складу. Зустрічаючись із очевидцями будівництва аеропорту, О.Лукашенко встановив інформацію про те, що під аеропортом були підземні приміщення, які слугували місцем зберігання боєприпасів. Для побудови аеропорту та транспортування до нього необхідних будівельних матеріалів використовували засуджених, зокрема до розстрілу. В післявоєнний час до цих бункерів намагались не наближатись, досі вони не досліджені та становлять певний інтерес для краєзнавців.

Бойові дії на території аеродрому почались вже 23 червня 1941 року о 9-10 годині ранку із бомбардування 14 німецькими літаками. Під час цього бомбардування було розбито декілька літаків, зруйновані ангари та цивільні споруди. Ввечері того дня, о 17-18 годині до аеродрому підлетів бомбардувальник, але в нього не випускались шасі. При спробі зайти на посадку, пілоти допускають помилку – опускаються надто низько, внаслідок чого зачепились одним шасі за огорожу аеродрому. До літака, який впав на землю почали підбігати люди, літак вибухнув, внаслідок чого було вбито та поранено близько 13 чоловік, члени екіпажу також загинули.

91 авіаполк, який базувався на Судилківському аеродромі, вів активні бойові дії в небі, льотчики активно прикривали аеродроми Коськова, Тиранівки, залізничний вузол Шепетівки, наземні військові з’єднання в районі Шепетівки, Ізяслава, Славути, супроводжували інші бомбардувальні полки.

Зусиллями Олександра Леонідовича, та очолюваної ним організації «Ветеран Шепетівщини» було встановлено чимало імен загиблих пілотів. Поблизу колишнього аеродрому в селі Судилкові було встановлено пам’ятник-обеліск авіаторам, які захищали небо над Шепетівкою.

Олександр Леонідович підкреслював, що вся проведена ним пошукова робота не обходилась без допомоги сільських громад району. Жителі району добре пам’ятали буремні події війни, вони вказували більш-менш точно на місця падіння літаків, масових розстрілів та інших подій війни.

О.Л.Лукашенко приділяв багато уваги драматичним подіям Другої світової війни, які відбувались на території самого міста Шепетівки: чітко встановив початок вигнання німецьких окупаційних військ 28 січня, та остаточне звільнення – 11 лютого. Краєзнавець приділяв увагу не лише військовим, долі та імена яких невтомно встановлював, але й медикам, які підтримували життєздатність армії; встановив де був концентраційний табір на території міста та долі його в’язнів.

Життя Олександра Леонідовича обірвалось несподівано для всіх – і рідних, і колег 18 жовтня 2018 р. Його більше немає серед нас, але в результатах його пошукової роботи назавжди закарбувались пам’ять про цю велику Людину-краєзнавця, шукача історичної істини. Всі зібрані Олександром Леонідовичем матеріали після смерті краєзнавця були передані його дружиною до музею М.Островського, де з ними можуть працювати усі бажаючі – як науковці, так і аматори. Матеріали, зібрані істориком стали потужним підґрунтям для подальшого наукового пошуку та розробок незвіданих сторінок історії Шепетівського краю.

Усі, хто працював або спілкувався із Олександром Леонідовичем, відзначали його виваженість, гідність, відкритість душі, бажання прийти на допомогу, з ним часто радились із історичних питань.

Краєзнавець не оминав можливості поспілкуватись із громадою, із учнями шкіл, яким розповідав про минуле, про Другу світову війну. Саме завдяки сприянню О.Л.Лукашенка відбувались зустрічі із ветеранами війни, їх підтримка.

Життя та діяльність Олександр Леонідович Лукашенка – приклад самовідданого пошуку історичної правди та відновлення справедливості, подвижництва у гуманітарній сфері. Він заслуговує вдячної пам’яті нащадків та гідного продовження його справи.

Зберігач фондів Музею пропаганди Валентина Кулибчук

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением