«Із того "привіт" до четвертої ранку ми не могли зупинитися»
Юлія та Артем познайомилися в інтернеті. Жінка пригадує, що зазвичай не відповідала незнайомцям у соцмережах, але коли побачила фотографію чоловіка у військовій формі та окопі, вирішила відписати з поваги до захисника.
Звичайне привітання переросло в багатогодинну розмову до самого світанку. Згодом Артем отримав поранення та контузію і потрапив до госпіталю. Юлія відвідувала його під час лікування, а свою реабілітаційну відпустку військовий провів уже разом із нею в Шепетівці. Тоді вони зрозуміли, що стали справжньою родиною, хоча через війну їхнє спільне життя здебільшого проходило на відстані та у коротких дзвінках.
Зникнення перед днем народження та місяці надії
Трагічний перелом стався на початку серпня 2024 року. Артем вирушив на позицію, попередивши дружину, що повернеться за кілька днів. 5 серпня у нього був день народження, 6 серпня подружжя мало відзначати річницю шлюбу, а 7 серпня свій день народження святкувала Юлія.
Саме 7 серпня, коли жінка була на роботі, їй зателефонувала мати Артема та повідомила, що з військкомату надійшло сповіщення про зникнення чоловіка безвісти. Юлія разом із братом негайно поїхала за документом. З того дня розпочалися виснажливі пошуки: поїздки до Києва, звернення до Офісу Президента, Координаційного штабу та моніторинг кожного обміну полоненими.
Надія спалахнула з новою силою у серпні 2025 року, коли троє звільнених із російського полону військових впізнали Артема за фотографією та стверджували, що він живий. Жінка трималася за цю звістку до останнього.
Прощальна записка та парний брелок: гірка правда
Остаточні сумніви розвіялися у грудні 2025 року після проведення ДНК-експертизи та опису особистих речей загиблого, який озвучила слідча. Серед повернутих речей були гаманець, лист від дружини, посвідчення учасника бойових дій та особлива річ — друга половинка парного брелока у формі серця, яку Артем завжди носив із собою.
Також серед речей виявили записку від Артема зі словами: «Я тебе дуже люблю». Жінка припускає, що перед останнім боєм чоловік відчував небезпеку і залишив цей коротким напис для неї.
«Він боявся померти й не залишити після себе нікого»
Найбільшим болем для Юлії залишається те, що вона не встигла повідомити чоловікові про вагітність. За життя Артем часто зізнавався, що понад усе мріє про дитину і боїться не залишити після себе продовження.
Сьогодні Юлія виховує донечку, якій на момент підтвердження загибелі батька виповнилося трохи більше пів року. Дівчинка знає тата за фотографіями, цілує його портрет та грається біля його могили на кладовищі.
«Я попросила у нього пробачення, поклала обручку і пообіцяла, що буду нести пам’ять про нього та наше кохання через усе життя. До кінця своїх днів я буду поруч із ним і виховаю доньку так, щоб вона знала, який у неї був неймовірний тато та пишалася ним», — ділиться Юлія Галкина.
